Гра скінчилася!

За кільканадцять хвилин їзди, під час якої товариство було не велемовним, віз зупинився перед яскраво освітленим будинком. Про те, що це за місце, інформувала червона табличка:

Амвросій постукав у вічко скрині:

– Ми на місці! – оголосив.

– Нарешті, – полегшено зітхнув Пончик.

Щоб перенести старовинну скриню досередини, багато часу не знадобилося. Її розмістили посеред кімнати, де прибулих очікував добродушний сержант, і почалося приготування до кульмінаційного моменту всієї акції, тобто звільнення Пончика. Ця безсумнівна честь випала Амвросію. Мить була урочиста.

У глибокій тиші, яка огорнула кімнату, Амвросій підійшов до скрині, обернув ключ і рішучим рухом підняв віко. Зсередини, наче чортик із коробочки, вискочив зіпрілий Пончик. Він цілковито забув про згаданий старовинний замок, який слід було виламувати.

– Я знову на волі! – вигукнув він і окинув щасливим поглядом обличчя присутніх.

Зненацька його погляд натрапив на мундир сержанта – і Пончик ледве не зімлів. Він зблід, його очі округлилися від подиву, губи беззвучно ворушилися, а слова сержанта вже напевне, просто таки добили його.

– Здоров був, Пончику! – закричав ледь не батьківським тоном добродушний охоронець порядку. – Як мандрувалося?

Але відповіді він не почув. Пончик не спромігся видушити із себе ані слова.

– Ну, чому ти такий здивований? – грубувато сміявся сержант. – Тобі не підходить компанія? Не хвилюйся! Постараємося знайти тобі відповіднішу.

Наче на підтвердження цих слів розчахнулися двері – і на порозі з’явився черговий Бузьок, підштовхуючи поперед себе… Шпичку. Той, не маючи уявлення, що відбулося за останню годину, упевнено вдавав ходячу невинність, яку переслідують брутальні поліціянти. Аж коли він побачив Пончика, то зрозумів, що сталося, і цілковито скис.

– То що, Шпичко, невже ти не радий зустрічі з Пончиком? – дивувався сержант.

Але Шпичці було не до жартів. Він ганебно попався і знав, чим це загрожує.

Сержант також припинив жартувати. Перестав усміхатися, лице його скам’яніло, а голос зазвучав грізно, коли він, показуючи на Шпичку і Пончика, сказав черговому Бузькові:

– Гра скінчилася! Замкнути їх! А завтра вранці привести на допит.

– Слухаюсь! – виструнчився черговий Бузьок.

Потім схопив обох розбишак і вивів їх із кімнати.

– На сьогодні досить! – видихнув сержант і великою картатою хустиною витер лоба. Далі задумався над чимось і звернувся до Носика: – Проте я хотів би дещо у Вас запитати. Як вам вдалося довідатись про їхній план? Навряд чи вони ділилися з вами своїми намірами.

Пан Амвросій загадково усміхнувся.

– Звісно, що ні, – відповів він. – Але в мене є свої методи…

Кажучи так, він тепло дивився на Кубу, який виказував щонайбільшу скромність і зацікавлено спостерігав за мухою, що кружляла довкола лампи.

Попередній пост

Спроба пограбування

Коли вони підходили до музею, розташованого посеред міського парку, годинник на вежі костелу вибивав четверту ... Читати далі

Наступний пост

Крадіжка

Амвросій Носик любив літні вечори. Він відчиняв навстіж вікна, вдихав запах садів, слухав пташині концерти, ... Читати далі