Антиквар з Книголюбного острова

– Мамо, здається я знаю, хто розбив твоє дзеркальце, – нерішуче почав Миколка, вмощуючись у ліжечку ввечері.

– І хто ж це? – запитала мама.

– Вчора я бавився у ванній з підводним човником, і мені забракло дзеркальця, яке б виринало на поверхню води. Ну, знаєш…

– Перископ?

– Еге ж. Але… воно вислизнуло з рук і…

– І розбилося?

– Так.

– Тішуся з того, що ти сказав мені правду. У мене розумний і дуже хороший син!

– І хоробрий , як Миколка з Коралових островів?

– Звичайно!

– Про що я дізнаюся сьогодні?

– Ось послухай…

Миколка усе більше думав про те, що чекає його на Останньому острові. Серце хлопчика завмирало з радості і невизначеності одночасно.

Цього разу він плив досить довго. Ранок видався дуже холодним. Маленький мандрівник уперше побачив, як Веселковий океан укривається тонким шаром льоду. Хлопчик захоплено торкався криги, що танула під руками. Пливти ставало дедалі важче, доводилося посилено гребти веслами.

Миколка із вдячністю подумав про маму, яка вклала в човен теплий светр і вовняні шкарпетки. Нині вони стали хлопчикові у великій пригоді, так само, як смаковиті хлібці татка, якими він ласував під час подорожі.

Побачивши вдалині шафрановий обрис суші, Миколка неабияк зрадів. Він причалив до берега і вистрибнув швиденько з човна. На острові була осінь, дерева мали незвичайне забарвлення, яке залишало дивовижні сліди на землі. Стояла погожа днина. Миколка помітив, що люди, які прогулювалися островом, мали під пахвами книжки. Час від часу вони сідали на ту чи іншу лавку, і читали, читали, читали… Таких читачів довкола була сила-силенна. Хлопчик здивовано спостерігав за усім цим: невже він потрапив на острів, де обожнюють вчитись? Немовлята у візках тримали мініатюрні книжечки з казками, вишукані жінки і чоловіки обмінювалися фоліантами в розкішних оправах, а молоді люди зачитувалися брошурками, які купували в мандрівних торгівців. У парках просто неба містилися читальні. На кожній вуличці була книгарня. Серед численних вивісок траплялися такі, на яких писалося: «Бібліотека. Ласкаво просимо!» Вулиці мали незвичні назви: Казкова, Легендарна, Міфологічна, Романна, Комедійна та багато інших, про які Миколка ніколи раніше не чув.

На майдані стояв пам’ятник: витесана з каменю велика розгорнута книга, яка символізувала острів. Миколці здалося, що він уже десь бачив це.

Нагулявшись вволю, хлопчик зайшов до затишної читальні на вулиці Словниковій і там довго розглядав різноманітні книжки, які лежали на відстані витягнутої руки. З «Атласу тварин» він дізнався, як називаються тваринки, що проживали на Зеленому острові.

А порівнюючи власні малюнки з тими, які знайшов у книжках, Миколка дійшов думки, що тут він знайде усе, що його цікавить. Маленький мандрівник побачив на великій карті світу Веселковий океан і Коралові острови, дізнався, як збудувати більший човен для себе і звести новий паркан для татка, вичитав, як виростити солодкий вафельник та які жувальні гумки є найсмачнішими у світі.

Цілковито поглинутий книжками Миколка забув про час.

Удома хлопчик мав кілька книжок, але не дуже любив їх читати, тоді як татко частенько ввечері брав до рук книжку з домашньої бібліотеки, що переходила від покоління до покоління. Нині йому дуже захотілося дізнатися, про що ті книжки, тому вирішив: як тільки повернеться додому, прочитає їх.

Лише коли споночіло і в читальні загорілося світло, Миколка пригадав, навіщо сюди прибув. Утім, його схилило на сон, і він незчувся, як заснув, поклавши голову на книжку. Вранці з’ясувалося, що таких у залі було багато, тож нікого не здивував вигляд сонного хлопчика. Миколка вирішив не зволікати з пошуками Книги Пустельника, він відчував, що саме тут, на цьому острові, а не деінде, щось відомо про неї. Він підійшов до чоловіка, який допомагав читачам вибирати книжки.

– Вибачте, я шукаю одну книжку, тобто Книгу, – виправив себе Миколка.

– Залюбки допоможу Вам, – почув шанобливо у відповідь. – У нас є Книги рослин, а ось тут – Книга хімії і фізики. Крім того, можемо запропонувати Історичні та Пригодницькі книги. Будь-яку з них легко знайти, адже вони розмішені в алфавітному порядку. Можливо, потрібна книжка на літеру «Б»? Ось, наприклад, книги про балет, балкон, Балтійське море, батон, баранів, барометри, батарейки і бавовну.

– Мені йдеться про дещо особливе, – несміливо перебив бібліотекаря хлопчик. – Зізнаюся, що я здивований такою кількістю книжок, яку тут побачив.

– Можливо, потрібна книга про живопис? Ось погляньте! – завзято переконував працівник бібліотеки.

– Хм… знаєте, пане, я шукаю… Велику книгу Пустельника, – нарешті насмілився вимовити хлопчик.

– Велику книгу Пустельника? – здивувався чоловік. – Досі про неї ніхто не питав. Це найстаріша книга на цьому острові, тому вона зберігається в антикварному відділі. У нас її немає.

Миколка поспішив на пошуки антикваріату. Хлопчик вперше чув це слово, тому увесь час повторював його вголос, щоб не забути. «Антикваріат, антикваріат, антикваріат», – він не уявляв, чого можна очікувати від «антика» і «вар’ята».

Як з’ясувалося, антикваріатом називалася крамничка, в якій продавалися старовинні книжки, їх було тут дуже багато, ними були заставлені стелажі, довкола пахло папером і шкірою. Продавець стояв на високій драбині під самісінькою стелею і витирав пил з якоїсь старої книжки. Було видно, що робить це залюбки і досить вправно. Здавалося, що він знається на книжках і може розповіси про кожну з них. Миколка пройнявся почуттям довіри до чоловіка.

– Чим можу допомогти? – ввічливо прозвучало згори.

– Я шукаю Велику книгу Пустельника, – Миколка вирішив відразу сказати, за чим прийшов.

– Велика книга Пустельника, Велика книга Пустельника, – бурмотів собі під ніс антиквар, спритно сходячи донизу. – Це не тут. Ні, і не тут… Є! – вигукнув він, долаючи останній щабель.

Миколка чудово знав почерк, яким були написані три однакових слова: «ЧИТАЙ, ЧИТАЙ, ЧИТАЙ».

Він уже збагнув, чому на острові так люблять книжки.

– Що мені зробити, щоб її отримати? – запитав він.

Антиквар блимнув на хлопчика, і той відразу зрозумів, що дістати Книгу буде непросто.

– Як ти вже знаєш, це найстаріша книжка на острові. Вона дуже дорога.

Миколка зажурився, адже він зовсім не мав грошей, ба більше, взагалі не знав, якими грошима тут користуються. Він оперся на прилавок і замислився. Продавець помітив збентеження хлопчика, але нічим не міг зарадити.

– Отже, знайду якусь роботу і зароблю гроші на Книгу. Дякую Вам щиро! На все добре! – сказав він, прямуючи до виходу. Аж раптом його вкотре осяяло! Він пригадав мить, коли прощався з батьками і бабусею. Так, бабуся подарувала йому монету з розгорнутою книжкою! «Зараз, зараз… – схвильовано думав він, – чи це можливо?!»

– Перепрошую, – хлопчик поспішив назад до прилавка, викладаючи на ньому все, що було в рюкзакові. – Прошу Вас, гляньте ось на це! – Миколка був майже впевнений, що йому таки пощастить. На його долоні лежала бабусина монета.

Антиквар обережно взяв до рук срібник і напрочуд швидко оцінив його вартість.

– Це надзвичайно рідкісна і дуже дорога монета, – сказав він. – Коштує більше, ніж Книга Пустельника. Я колекціоную старовинні монети і добре знаюся на них. У моїй колекції такої ще не було.

Серце Миколки просто вилітало з грудей, коли він насмілився запитати:

– У такому разі, чи не могли б ми… обмінятися ними?

– Задля справедливості я мав би дати тобі ще ось це, – і він поклав перед хлопчиком кілька дрібних монеток, на кожній з яких була так само викарбувана розгорнута книжка – символ острова.

– Дякую, дякую від усього серця!

– Я теж тобі дякую. Мабуть, на сьогодні крамничка вже закрита. Мені не терпиться скликати членів нумізматичного товариства.

Миколка не зрозумів, про що йдеться антикварові. Йому стало ніяково. Утім, у першій-ліпшій читальні він розкрив словник складних слів і за хвильку вже знав, що нумізмат – це колекціонер старовинних монет. Маленький мандрівник дуже пишався собою.

Згадавши про гроші, які йому дав антиквар, хлопчик зайшов до невеличкої книгарні неподалік парку.

– Чи не могли б Ви порадити мені якусь дитячу книжку?

– Так, маємо дещо цікавого для тебе, – відповіла продавчиня і подала Миколці книжку з яскравими ілюстраціями.

«Коралові острови», – прочитав він. Назва йому сподобалася, тож вирішив, що подарує її дітям на Останньому острові. Заплативши за книжку, маленький мандрівник знову вирушив у дорогу.

* *

– І що? Що було далі? – допитувався Миколка. – Діти з Останнього острова зраділи?

– Про це дізнаєшся уже завтра, синку. А нині маю для тебе приємну несподіванку. Мама тримала в руках книжку про підводні човни. Такої книжки Миколка ще не мав, тож вони почали разом роздивлятися в ній кольорові малюнки.

Попередній пост

Забавлянка-рахуванка і відімкнений сейф

– Мамо, сьогодні мені наснився незвичайний сон, – поділився наступного дня Миколка. – Я вже ... Читати далі

Наступний пост

На Останньому острові

– Матусю, розповіси сьогодні, чи Миколці пощастило дістатися Останнього острова? – Так, сьогодні ми попрощаємося ... Читати далі