Шкіряний Кінь

Жив собі колись Вельветовий Кролик, і спочатку він був прегарним – гладким та пухнастим, яким і має бути кролик. Його шубка була поцяткована білим та брунатним, а ще він мав справжні вуса з ниток і вушка, підбиті рожевим шовком. Тож, коли різдвяним ранком Кролик, з гілочкою гостролисту в лапах, визирав з туго набитої панчішки Хлопчика, вигляд він мав просто чарівний.

У панчішці були й інші подарунки: горіхи та помаранчі, іграшковий паротяг, а ще мигдаль у шоколаді та механічна миша – та Кролик був найгарнішим. Хлопчик дуже любив його щонайменше дві години, а потім на обід завітали його тітоньки та дядечки, і серед шурхоту подарункового паперу, за розгортанням та розгляданням нових подарунків про Вельветового Кролика забули.

Довгенько він мешкав у шафі для іграшок або ж на підлозі дитячої кімнати, і згадували про нього лише вряди-годи. Від природи він був сором’язливий Кролик, до того ж пошитий зі звичайнісінького вельвету, тож дорогі іграшки його зневажали. Вони взагалі трималися дуже зверхньо та гнули кирпу, бо були механічні, сповнені новітніх ідей і вдавали з себе справжніх. Модель вітрильника, що прожила два літа, хоча й втратила чимало фарби, підхопила цей зверхній тон і принагідно хизувалася технічними назвами снастей.

Кролик не міг вдавати з себе модель чогось, бо не знав про існування справжніх кролів; він думав, що всі кролики у світі набиті тирсою, так само як він. А ще Кролик добре розумів: тирса – це щось застаріле, про що взагалі не варто згадувати в сучасному товаристві.

Серед них маленький бідолашний Кролик почувався геть непомітним та незначним. Єдиним, хто добре до нього ставився, був Шкіряний Кінь.

Шкіряний Кінь мешкав у дитячій довше за всіх. Він був такий старезний, що його брунатна шкура де-не-де витерлася і в тих місцях вже не приховувала швів, а більшу частину хвоста йому вискубли, щоб нанизати на волосинки намисто.

Кінь був мудрий, він пережив чимало механічних іграшок. Він бачив, як вони з’являлися одна за одною, хвалькуваті та нахабні, але згодом пружини всередині них лопалися і вони йшли в забуття. Він знав, що вони лише іграшки і ніколи не перетворяться на щось інше. Магія Дитячої Кімнати дивна та незбагненна, і розуміються на ній лише старі, досвідчені та мудрі іграшки, одною з них якраз і був Шкіряний Кінь.

– Що значить Справжній? – спитав Кролик одного дня, коли вони з Конем лежали біля камінних ґраток, якраз перед тим, як увійшла Няня, аби прибрати в дитячій. – Це коли в тебе всередині щось дзижчить, а ще є важільці для заводу?

– Справжність не в тому, як тебе зроблено, – відказав Шкіряний Кінь. – Це те, що може з тобою трапитися. Коли дитина любить тебе дуже-дуже довго і не тільки любить бавитися з тобою, а НАСПРАВДІ любить тебе, – лише тоді ти стаєш Справжнім.

– Це боляче? – поцікавився Кролик.

– Інколи, – зізнався Шкіряний Кінь, бо він завжди волів казати правду. – Та коли ти Справжній, ти не зважаєш на біль.

– Це стається одразу, немов тебе завели? – не вгавав Кролик. – Чи поступово?

– Ні, це ніколи не трапляється одразу, – відповів Шкіряний Кінь. – І забирає багато часу. Ось чому це нечасто трапляється з крихкими істотами, або з тими, що мають гострі краї, чи з тими, що потребують обережного ставлення. Зазвичай до того часу, коли ти стаєш Справжнім, більшість твого хутра вилазить, очі відвалюються, суглоби в лапах слабшають і сам ти вже вельми обшарпаний. Але це все не має значення, бо коли ти стаєш Справжнім, то вже не можеш бути потворним, хіба що для тих, хто нічого не розуміє.

– Мабуть, ти Справжній? – припустив Кролик і відразу пожалкував, що спитав про це, бо не хотів випадково вразити почуття Шкіряного Коня. Але той тільки посміхнувся.

– Мене зробив Справжнім дядько Хлопчика, – відказав він. – То було багато років тому. Та якщо ти колись був Справжнім, Несправжнім ти вже не станеш. Це з тобою назавжди.

Кролик зітхнув. Він думав, що спливе чимало часу, аж поки з ним станеться диво, яке звуть Справжністю. Кролик прагнув стати Справжнім, хотів дізнатися, як воно, але думка про те, що доведеться стати пошарпаним, втратити очі й вуса, його засмутила. Якби ж то можна було стати Справжнім без усіх отих неприємностей!

Наступний пост

Нове життя

У дитячій всім заправляла жінка на ім’я Няня. Інколи вона не звертала уваги на розкидані ... Читати далі