Хуан-Стрибунець

Жив собі один чоловік, і звали його Хуан-Стрибунець. Не вмів нічого робити, лише байдики бив. Але жити за щось треба ж! Ось якось вирішив він прикинутись ясновидою і заробляти собі на життя пророцтвами. Хуан так вправно прикидався віщуном і вигадував такі чудернацькі речі, що скоро слава про нього пішла по всьому світові, бо люди мають погану звичку вірити в те, у що геть не слід вірити.

Сталося так, що якось у королівському палаці пропав коштовний посуд із срібла, оздоблений химерними візерунками. І хоч як старалися двораки, та так і не змогли дізнатись, хто були ті злодюги, що зазіхнули на королівське майно.

Доведеному до відчаю королю порадили звернутись до відомого провидця. «Ніщо не може сховатись від його зору, – казали придворні, – але майте на увазі: цей чарівник дає відповіді не завжди, а лише тоді, коли перебуває в доброму гуморі».

Король наказав привести Хуана до палацу. Як ви вже, мабуть, здогадалися, той став перед монархом ні живий ні мертвий від страху.

– Замкніть його на три дні у в’язниці, – звелів король, – і якщо за три дні він не назве мені злодія, то я оголошу його брехуном та шахраєм і накажу повісити.

Ось сидить Хуан-Стрибунець у темній вогкій в’язниці й готується до смерті. «Ніколи я не був ясновидою, а лише обдурював людей, за це тепер і розплачуюсь. Залишилось мені жити всього три дні, не більше й не менше!» – думає він.

А срібло вкрали три королівські пажі. Випадково саме їх і призначили носити ув’язненому Хуанові їжу. І коли першого дня один із пажів приніс йому сніданок, Хуан-Стрибунець вигукнув:

– От уже й перший із трьох прийшов!

Звичайно ж, він мав на увазі один із трьох днів, що залишались йому до покарання. Але паж перелякався не на жарт і помчав щодуху до своїх товаришів.

– Все пропало! – у розпачі вигукнув він. – Віщун знає, що це ми вкрали королівське срібло!

Ті не повірили йому, та наступного дня другий паж увійшов до темниці з їжею для Хуана-Стрибунця й почув:

– От уже і другий із трьох прийшов!

Наляканий ще більше, ніж його перший товариш, паж побіг до своїх друзів.

– Правду ти казав, він все знає про нас! Пропали ми!

Останнього дня обід поніс третій паж. Почувши, як Хуан повторює в розпачі: «Не допоміг мені Бог, тепер я бачив усіх трьох!», паж не витримав. Він упав перед Стрибунцем на коліна та зізнався в злочині. Порадившись, пажі запропонували віддати срібло та ще й віддячити Хуанові щедрим подарунком, якщо той не викаже їх королю.

От минули три дні, й король наказав привести віщуна. Цього разу Хуан постав перед володарем з гордо піднятою головою.

– Які новини ти приніс мені, хороші чи погані? – запитав король.

– Сеньйоре, – бундючно відповів Хуан-Стрибунець, – я надто добрий та поблажливий, тому я не називатиму злодія. Та запевняю, ваша величносте, що ви отримаєте назад своє срібло!

– І де ж воно? – нетерпляче запитав король.

Хуан-Стрибунець гордо випростався і велично підняв руку.

– Нехай охоронці підуть до в’язниці – срібло лежить у тій камері, де я збув три дні.

Охоронці побігли до в’язниці і знайшли там срібло, яке туди заздалегідь принесли троє пажів.

Вражений король так зрадів, що надав Хуанові звання Головного Ясновиди, Відшукувача Срібла та Відгадувача Таємниць. Та всі ці почесті не тішили Хуана. Звісно ж, його викриють, якщо король захоче знову щось відшукати чи розгадати.

І таки недарма він боявся: одної гожої днини гуляв король у своєму саду та й вирішив ще раз випробувати вміння свого головного віщуна. Він покликав Хуана, простягнув уперед свою стиснену в кулак руку і мовив:

– А ну скажи-но мені, що я тримаю в кулаці?

Почув Хуан-Стрибунець це запитання, опустив сумно голову та й каже: «Ось і доскакався ти, Стрибунець!»

А король від подиву аж рота роззявив, а тоді розкрив кулак і з нього в траву шмигнув коник-стрибунець. Вражений владар дозволив провидцеві просити все, чого той лише забажає.

– Даю тобі своє королівське слово, що виконаю будь-яке прохання! – вигукнув він.

Ви, напевне, вже здогадалися, що попросив у короля Хуан? Правильно, він попрохав, щоб ніколи більше не просили його віщувати та відгадувати загадки.

Попередній пост

Пастушка і білий вовк

За сивої давнини в маленькому будиночку край села жила бідна сирота. Змалку працювала вона в ... Читати далі

Наступний пост

Скупий мірошник

Жив-був мірошник, скупий та зажерливий. Млин його був дуже старий, а крила полатані. Не міг ... Читати далі