На пояснення не було часу. Фоґ та його мажордом помчали на наступний пароплав до Сан-Франциско. Принцеса Ауда також вирушила з ними, адже їй усе одно було нікуди йти. З кожним днем вона дедалі більше закохувалась у Фоґа.
Паспарту вже було подумав, що Фоґові таки вдасться виграти своє парі. Та одного дня мажордом побачив на палубі Фікса. Виявляється, інспектор таємно стежив за мандрівниками.
Паспарту кинувся на нього з кулаками.
– Стривай! – закричав Фікс. – Мабуть, тобі здалося, що я маю на вас зуб.
– Так воно і є! – відрізав Паспарту.
– Власне, так, – погодився інспектор, – і я досі вважаю Фоґа злодієм. Але тепер мені потрібно, щоб він дістався Англії. Тільки там я зможу його заарештувати.
Паспарту не хотів турбувати Фоґа поганими новинами, тож нічого йому не розповів про Фікса. Але коли Філеас у Сан-Франциско пішов до паспортного столу ставити відповідну печатку про перебування в місті, він також наштовхнувся на інспектора.
– Який сюрприз! – збрехав Фікс і приєднався до наступної частини подорожі, яка пролягала через Америку.
Тихоокеанська залізниця перетинала всю країну аж до Нью-Йорка. Потяг мав геть усе для розкішної мандрівки: від крамниць до ресторанів, але і йому довелося чекати, коли колію переходило стадо бізонів.
Наступною перепоною виявився хиткий міст.
– Я перетну його на найвищій швидкості! – вирішив машиніст.
Він так розігнав потяга, що колеса ледве торкалися колій.
Потяг став дибки й перелетів перешкоду. Коли він дістався протилежного боку, міст провалився в річку.
Та невдовзі на мандрівників чигала ще одна проблема. Потяг якраз проїжджав повз скелі, коли на його дах стрибнула ватага воїнів сіу[1]. Індіанці одразу ж захопили керування.
– Поряд з наступною станцією військовий форт! – закричав ватажок. – Якби ж нам тільки зупинити цього потяга.
Паспарту хутко зметикував, що робити.
Він спустився під потяг і тишком поліз до першого вагона.
Потім відчайдух відчепив вагони – і потяг повільно зупинився… Якраз біля залізничної станції.
Та коли господар заходився шукати свого мажордома, того як вітром здуло.
– Індіанці забрали його з собою, коли тікали! – гукнув вартовий.
Фоґ узяв кількох солдатів і вирушив у гори на пошуки слуги.
Щоб знайти та звільнити Паспарту, знадобився цілісінький день. Друзям довелося заночувати серед гір.
І коли вони повернулися на станцію, їхній потяг уже давно поїхав, а наступний мав відправитися тільки ввечері.
– Знову ми запізнилися через мене, – мало не плакав мажордом.
Та на допомогу прийшов Фікс.
– Я щойно познайомився з чоловіком, в якого є вітрильний снігохід, – повідомив він.
Незабаром мандрівники помчали вперед засніженими рівнинами.
На наступній станції вони наздогнали потяг, що прямував до Нью-Йорка. Він був дуже швидкісний. Так у Фоґа знову з’явився шанс виграти.
Нарешті мандрівники зупинилися в Нью-Йорку, на станції неподалік від річки Гудзон. Однак пароплав до Англії уже відійшов – вони запізнилися всього на сорок п’ять хвилин.
Більше ніяк не можна було вчасно перетнути Атлантичний океан. Паспарту мало не плакав, а от Фоґ розпочав пошуки, побував на кожному пароплаві в порту. І йому вдалося знайти капітана, який згодився взяти на борт вантажного судна пасажирів.
Пароплав ішов до Франції, та Фоґ через це не переймався. Він просто зачинив капітана в його каюті. А сам тим часом змусив команду змінити курс.
Пароплав виявився швидким, але взимку погода не сприяла подорожам. А потім машиніст повідомив ще одну погану новину.
– Вугілля для котла закінчується! – у розпачі мовив він.
«Навіть мій розумний господар не в змозі зарадити цій халепі», – подумав Паспарту.
Але Фоґ знову всіх здивував. Він наказав матросам спиляти щоглу й порубати її на дрова. А потім звелів очманілій команді спалити деревину в корабельному котлі.
За наступні три дні матроси спалили капітанського містка… Обшивку кают.
Ба навіть палубу.
Коли мандрівники дісталися Англії, від судна залишився тільки металевий корпус.
Друзі висадилися в Ліверпулі з достатнім запасом часу, щоб Фоґ міг встигнути на потяг до Лондона, а отже й виграти парі. Та щойно він зійшов на берег, як до справи взявся Фікс.
– Філеасе Фоґ, – оголосив слідчий, – ви заарештовані за крадіжку п’ятдесяти п’яти тисяч фунтів.
Отож Фоґа кинули до в’язниці, а принцеса Ауда й Паспарту нічого не могли вдіяти.
За три години, коли вони сиділи, чекаючи бодай на якісь новини, до них підбіг Фікс. Волосся його було скуйовдженим, а вигляд він мав присоромлений.
– Я припустився прикрої помилки, – визнав він. – Справжнього злодія заарештували ще три дні тому!
Фоґ знову опинився на волі. Та в нього лишалося тільки п’ять з половиною годин до завершення парі.
Як завжди спокійний мов скеля, Фоґ заплатив за швидкісний потяг до Лондона. Коли потяг прибув на станцію, там чоловік глянув на годинника – 8:55. Він програв парі лише на десять хвилин.
– Бути цього не може! – скрикнув Паспарту. – Ми майже встигли…
[1] Сіу — плем’я північноамериканських індіанців.