Навіки острів’янин?

Одного ранку Робінзон вирушив до іншої частини острова. Оглянувши морський обрій, він побачив удалині землю. Раптом чоловік відчув себе дуже самотнім.

– Я виберуся звідси! – вирішив Робінзон Крузо. – Змайструю собі човна й попливу додому.

Він зрубав величезне дерево, відтяв гілки й заходився видовбувати зі стовбура човна.

Кілька тижнів тяжкої роботи – і човен був готовий. Робінзон задумливо оглянув його. Човен виявився надто великим.

Острів’янин спробував відтягти його до морського берега, але не зрушив з місця. Робінзон заходився штовхати й розгойдувати суденце… Та марно.

– Мені потрібно викопати під човном рівчак, – збагнув він. – Тоді я зможу доправити човна до води.

Та це не допомогло. Для однієї людини таке завдання було непосильним.

– Я застряг тут навіки, – у відчаї крикнув Робінзон.

Чоловік тяжко зітхнув. Він прожив на острові чотири роки, за цей час його одяг перетворився на лахміття.

– Якщо я тут залишаюся, мені потрібен новий одяг, – вирішив він.

З клаптиків козячого хутра він пошив собі нові бриджі, жилетку та капелюха.

Робінзон з гордістю вбрався в обновки. Можливо, цей одяг мав дивний вигляд, та Крузо все одно був задоволений.

Щоб захиститися від холодних дощів та палючого сонця, він змайстрував з гілок і козячої шкури парасольку.

Тепер образ острів’янина був довершений.

– Гадаю, мені варто збудувати собі ще одну оселю, – вирішив Робінзон. – Милий літній будиночок у долині помаранчевих дерев.

Тож він звів у долині намет і обсадив його деревами. У цій чудовій місцині можна було відпочивати протягом спекотних літніх місяців.

Якось Крузо подумав:

– Оскільки цей острів став моєю домівкою, я повинен дізнатися про нього якомога більше. Гадаю, варто ще раз оглянути узбережжя.

І острів’янин змайстрував меншого човна.

Цей човен був замалий для далекого плавання, проте чудово підходив для оглядових прогулянок. Отже, Робінзон сів у нього й обігнув острів.

Повернувшись до хатинки, він накреслив карту острова і позначив місця, які вивчив. Острів’янин зрозумів, що тепер перебування на острові не так уже його й пригнічує.

– Тепер я король на цьому острові! – промовив Робінзон сам до себе.

Він мав усе потрібне для життя і почувався цілковито щасливим. Так спливали роки.