Приголомшливі новини

Коли Лорі вирушав на прогулянку з сестрами Марч, він часто брав із собою свого вчителя. Джон Брук був уважним молодим чоловіком із привітними карими очима і приємною зовнішністю.

– Ти помітила, як Брук дивиться на Меґ? – якось запитав Лорі в Джо.

– Меґ і не думає в нього закохуватися, – розсердилася дівчина. – Їй набридло фліртувати, а від чоловіків вона зовсім втомилася. Ходімо краще на пошту. Хочу поглянути, чи вийшло вже нове число «Літературного журналу».

І справді, журнал уже вийшов. Лорі та Джо забрали його й вирушили додому. Джо відразу ж сіла його читати, наче готова була ковтнути все, що там було.

– Читай уголос, – попросила Меґ. – Ми цілу вічність не чули нових оповідань.

– Блискуче! – погодилися всі, коли Джо закінчила.

– Хто написав це оповідання? – запитала Емі.

Якось поважно і водночас радісно Джо відповіла:

– Твоя сестра!

Бет кинулася обнімати Джо:

– Ох, яка ж ти розумниця!

– Редактор журналу заплатив мені за це і попросив написати ще. Тепер я зможу допомагати нам усім.

Місіс Марч ніжно глянула на дочку.

– Твій батько пишався б тобою, – промовила вона.

Зненацька розмову урвав пронизливий дзвінок у двері. Це прийшов хлопчик-листоноша, що приніс телеграму:

За мить увесь світ перевернувся, а їхнє щастя луснуло, як мильна бульбашка. Місіс Марч, похитуючись, підвелася, щоб іти збирати речі. Лорі та Джо вибігли з будинку, Бет міцно притисла до себе кицьку, а Емі стояла непорушно.

Лорі повернувся з Джоном Бруком.

– Чи дозволить мені ваша матуся супроводжувати її до Вашингтона? – запитав Брук у Меґ. – Для жінки, що подорожує сама, це тяжка дорога, особливо у воєнний час.

Меґ була дуже зворушена:

– Це так мило з вашого боку, Джоне.

– Дідусь попросив передати це для вас і для хворого, – сказав Лорі, вкладаючи кілька пляшок бренді у валізу місіс Марч разом із теплою сукнею, бинтами та ковдрою.

Джо схвильовано кинулася до матері й простягнула їй капшука, повного грошей. На дівчині був капелюшок, який під підборіддям вона міцно затягнула стрічками.

– Це передала тітка Марч. Вона сказала, що на місці батька вирушати на війну було нерозумно, тим більше, що він для цього вже застарий. Вона знала, що з цього нічого путнього не вийде і сподівається, що наступного разу ти послухаєшся її поради і не пустиш власного чоловіка під кулі.

Місіс Марч міцно стулила губи, і Джо здогадалася, що вона намагається стримати гнів. Але мати лише сказала:

– Джо, зніми капелюшка, у кімнаті тепло.

Джо зняла капелюшка – і вся родина охнула. Довге каштанове волосся дівчини було коротко обрізане, як у хлопця.

– Що ти наробила? – скрикнула Емі.

– Я продала своє волосся, – велично мовила Джо. – Побачила, що у вітрині однієї перукарні продаються пасма волосся, тож зайшла туди й попросила перукаря обрізати мої коси, щоб роздобути трохи грошей для батька.

Місіс Марч була зворушена:

– Ох Джо, не треба було цього робити.

– Дурниці. Без тих патлів голова краще думатиме. До того ж за хлоп’ячою зачіскою легше доглядати.

Емі помацала свої локони.

– Як ти наважилася? – запитала вона.

– Джо ніколи не боїться змінюватися, але за це я її й люблю, – ніжно промовила Бет.

Попередній пост

Легковажна дівчина

Того літа Саллі Мофет, подруга Меґ, запросила її до себе в гості на кілька днів. ... Читати далі

Наступний пост

Бет

Місіс Марч одразу ж вирушила до Вашингтона. Через тиждень дівчата дізналися від містера Брука, що ... Читати далі