Бет

Місіс Марч одразу ж вирушила до Вашингтона. Через тиждень дівчата дізналися від містера Брука, що батько почав одужувати. Такі новини всіх ощасливили. Меґ та Джо тяжко працювали на своїх роботах. Бет та Емі чепурили будинок, а готували їсти дівчата по черзі.

Та поволі кожна повернулася до старих звичок. Меґ годинами читала листи від Джона Брука. Джо писала оповідання, а Емі знову взялася до малювання.

І лише Бет старанно виконувала материні обов’язки, розносячи харчі родинам з бідної частини міста.

Якось вона до нитки змокла в зимову сльоту. Коли дівчинка дісталася дому, у каміні згас вогонь і вона не мала як зігрітися. Через кілька днів Бет почало лихоманити, і цьому, здавалося, не було кінця-краю. А ще вона знемагала від гарячки.

Джо якось побачила, що сестра порпається в домашній аптечці.

– Щось мені недобре, – пробурмотіла Бет, притуляючи голову до холодної віконної шибки.

Джо помацала чоло сестри і жахнулася.

– Бет, у тебе гарячка. Треба викликати лікаря.

Коли прийшов лікар і оглянув хвору, вигляд у нього був стурбований.

– У неї скарлатина, – оголосив він і наказав Бет негайно лягти в ліжко.

Бет дедалі гіршало. Емі відіслали до тітки Марч, щоб дівчинка, бува, не заразилася, а Меґ і далі працювала, хоча дівчата воліли б залишатися вдома. Джо весь час клопоталася біля сестри. Бет ні на що не скаржилася, та коли їй робилося особливо зле, вона, здавалося, не впізнавала Джо і кликала маму.

Випав сніг. Сад замело кучугурами, і тепер він був таким само білим, як і обличчя Бет. Тоді Джо усвідомила, наскільки вона любить сестру.

Порівняно з сестрами Бет була тихою і скромною, а доброта й ніжність дівчини відкривали її благородну душу. Сестри мали неабиякі амбіції, а от Бет – ні. Меґ мріяла вийти заміж, Джо вирішила стати письменницею, Емі – художником, а Бет лише хотіла приносити людям радість.

Якось, прийшовши в гості, Лорі побачив, що Джо сховалася в куток і плаче.

– Навіщо мені серце, воно тільки розривається від болю, – ридала вона.

В очах Лорі теж забриніли сльози, коли він намагався втішити подругу.

– Ми не повинні зневірюватися. Бет це мало допоможе. Я відправив телеграму твоїй матері, – додав хлопець. – Гадаю, місіс Марч скоро має повернутися.

Мати повернулася додому, щойно змогла виїхати. Вона випромінювала оптимізм і мужність. Тієї ночі хвороба Бет відступила.

Вранці лікар це підтвердив.

– Дівчинка й досі квола, – сказав він, – та, гадаю, вона вже перемогла недугу.

Попередній пост

Приголомшливі новини

Коли Лорі вирушав на прогулянку з сестрами Марч, він часто брав із собою свого вчителя. ... Читати далі

Наступний пост

Початок і кінець

Наче сонячне світло визирнуло після бурі, настали кілька безхмарних тижнів. У Вашингтоні містер Марч з ... Читати далі