Гейді іде додому

Наступного ранку дідусь сидів самотою у своїй хатинці. Коли він ненароком визирнув у вікно, то не зміг повірити власним очам. Гірським схилом сунула якась дивна процесія.

Двоє чоловіків тягли величезні валізи. Третій штовхав візка на коліщатках, а четвертий ніс на руках закутану в шаль дитину. Бідолахи хекали та сопли, а їхні сорочки змокли від поту.

Попереду всіх підстрибом бігла Гейді.

Дівчинка видерлася на пагорб і кинулась дідусеві на шию.

– Гейді! – скрикнув він. – Ти повернулася до мене. А я гадав, що вже ніколи тебе не побачу.

– Я скучила за тобою, – відказала Гейді. – Дивись, містер Сесеман написав тобі листа, в якому все пояснює.

Старий повернувся до Клари.

– Дуже приємно з тобою познайомитися, – звернувся він до дівчинки. – І дякую, що повернула мені Гейді. Незабаром тобі стане ліпше від нашого гірського повітря.

Дідусь умостив Клариного візочка на осонні, щоб перед дівчинкою розкривався чудовий краєвид, і подав їй кухлика щойно надоєного молока.

– Здогадайся, від кого це молоко? – допитувалася Гейді, підводячи Лебідку до Клари.

Коза легенько буцнула дівчинку – і та здогадалася, що тваринка хоче, щоб її погладили.

Клара жадібно випила свого кухлика.

– Тут молоко набагато смачніше, ніж у Франкфурті, – сказала вона.

– Гейді! – почулося чиєсь гукання.

До них стежкою біг Петер.

– Я чув, що ти повернулася, – сказав він.

– Ходімо зі мною завтра на пасовище, – запросив хлопець.

– Петере, я не можу, – відповіла Гейді. – Маю залишитися з Кларою.

Петер із заздрістю зиркнув на Клару.

– Іди, Гейді, – озвалася та. – Я й сама побуду.

Та коли Петер і Гейді наступного ранку вирушали на пасовище, Клара мала засмучений вигляд.

– Я скоро повернуся, – запевнила її Гейді. – Мені просто хочеться видертися на гірський хребет, де ростуть найбільші і найблакитніші квіти.

Клара з тугою дивилася, як діти віддалялися.

Вона б усе віддала, аби простувати разом з ними на сильних ногах, які б уміли бігати та стрибати.

– Я б хотіла, щоб і ти ходила з нами, – сказала Гейді Кларі, коли повернулася з гір. – Ми бачили, як орел ширяє в нас над головами і ходили перевертом гірським підніжжям.

Клара зітхнула.

– Ох, якби я могла ходити!

– Веселіше, – підбадьорив її дідусь. – Сонце вже подарувало твоїм щічкам рум’янець. Я переконаний, що незабаром ти цілком одужаєш.

– Я більше не лишатиму тебе саму, – пообіцяла Гейді.

З високого пагорба, де було пасовисько, Петер бачив, як Гейді з Кларою розмовляють. Його серце пекли ревнощі.

– Краще б це дівчисько взагалі не приїздило, – промовив хлопець. – Гейді – моя подруга. Я змушу Клару повернутися додому.

І в його голові почав складатися план.

Попередній пост

Гейді та Клара

До Франкфурта виявилося далеченько. Сонце вже хилилося за обрій, коли подорожні опинилися біля заможного будинку, ... Читати далі

Наступний пост

Петерів учинок

Наступного ранку, ще вдосвіта, Петер підкрався до дідусевої хатинки. Довкола було тихо-тихо. Як і сподівався ... Читати далі