Сюрприз для містера Сесемана

Через кілька тижнів за Кларою приїхав сам містер Сесеман. Він ледь упізнав дочку в дівчинці з осяйним обличчям, радісними очима і густим блискучим волоссям.

Коли Клара підвелася, він аж закляк від несподіванки, а коли дочка підійшла до нього, батькові довелося присісти, щоб часом не зомліти від щастя.

– Це справді ти? – пробелькотав він. – Неймовірно. Ти можеш ходити!

– Хіба не чудово? – засміялася Клара. – Це все завдяки дідусеві та Гейді.

– І Петерові, – додав старий, підморгуючи хлопцеві.

– Ти сама цього досягла, Кларо, – промовила Гейді. – Це завдяки тому, що ти тяжко працювала.

– Це просто диво, – аж сяяв містер Сесеман. – Кларо, я пишаюся тобою. Дякую, красно дякую вам усім.

– Приїжджай до нас у гори, коли схочеш, – звернулася Гейді до Клари.

– А ти приїзди до Франкфурта – і ти, Петере, також, – одказала дівчинка. – Ми знову розшукаємо того хлопчину-катеринщика і досхочу потанцюємо.

Коли Клара та її батько поїхали, Гейді з дідусем вийшли на пагорб помилуватися заходом сонця. Небо та гори заливало червоно-золотаве світло, як і тоді, коли Гейді вперше приїхала сюди.

– Яка краса, – промовив дідусь.

– Колись я був самотнім і понурим, – звернувся він до онуки, – але ти зробила мене щасливим.

Попередній пост

Петерів учинок

Наступного ранку, ще вдосвіта, Петер підкрався до дідусевої хатинки. Довкола було тихо-тихо. Як і сподівався ... Читати далі