Поради мудрої свекрухи

Більше десяти років минуло, як померла моя свекруха, а я всі її поради, як по-доброму розвивати стосунки з людьми, пам’ятаю

Більше десяти років минуло, як померла моя свекруха, а я всі її поради, як по-доброму розвивати стосунки з людьми, пам’ятаю

Заміж я вийшла дуже рано, на другому курсі педінституту. Жили з чоловіком в одній квартирі зі свекрухою.

Уранці на лекції біжу, вдень у бібліотеці за книгами сиджу. Увечері додому повертаюся, свекруха вечерю приготує, завжди привітно зустріне.

Посуд після вечері перемию – от і вся моя робота. Хіба ще у вихідний день разом з чоловіком квартиру приберемо.

Повертаюся якось додому, чую, що у вітальні свекруха із сусідкою розмовляють, мого приходу не помітили.

– Одним словом, – каже сусідка, – не пощастило моєму Василю з дружиною: ледача дуже, спить до останнього, а буває, що він їй у ліжко і каву подає. Ні попрати, ні погладити толком не вміє. Віриш – усе на мені. Для чого невістка в домі? Напевно, щоб сваритися було з ким.

– Про мою Вітусю нічого поганого сказати не можу, – чую голос свекрухи. – Молоденька зовсім, а хазяйка, і мені, старій, є чому в неї повчитися. Уранці встає, ще і шостої годин немає, і в квартирі поприбирає, і сніданок для всіх приготує. Швидка така, робота йде на лад у неї в руках. Характер золотий, ласкава, добра, дбайлива. Усе життя я мріяла про дочку. Видно, Господь почув моє прохання – дав синові прекрасну дружину, а мені – не невістку, а дитя рідне.

– Це вже кому як пощастить! – заздрісно зітхає сусідка. – Моя невістка, як собака, зла. Відчуваю, що ненавидить мене. Я ж для неї…

– Добрий вечір, – зайшла я в кімнату, перервавши сусідку на півслові, важко мені було її засудження слухати.

Підійшла я до своєї свекрухи, обійняла її, поцілувала. «Втомилися, напевно, мамо, за день?» – запитую.

За півроку спільного життя вперше я її мамою назвала, та і цілувала вона завжди мене перша.

– От і моє сонечко повернулося, – свекруха ласкаво погладила моє волосся.

– Так, ідилія у вас, – каже сусідка. – А я і додому не хочу повертатися, щоб цю змію не бачити. І сина-то проти мене підмовила. Так, нічого не зробиш. Жити якось потрібно.

Коли двері за сусідкою зачинилися, моя свекруха співчутливо сказала:

– Нещасна жінка – характер складний має, важко з людьми уживається.  Працелюбна, і серце в неї добре, тільки в крижаний футляр вона його заховала. Так вже в неї життя склалося. А її невістка – славна жінка. Може, Господь допоможе їм спільну мову знайти.

– Мамо, от я у вас більше, ніж півроку живу, і жодного разу не чула, щоб ви когось засудили, – звернулася я до свекрухи.

– А навіщо цим займатися? Нецікаво це мені. І до того ж сама я в житті багато разів помилялася – не маю права чужі помилки під збільшувальним склом розглядати.  Якби це було в моїй владі, видала б найсуворіший закон: Камінь засудження в іншу людину може кинути тільки безгрішна людина!  Упевнена, – сміється свекруха, – що в житті б затишшя настало. Ніхто б нікого не засуджував, бо по землі ангели не ходять, усі грішні, усі помиляються. До того ж в кожній людині можна щось хороше знайти і цим помилуватися. Воно може бути приховане мотлохом негативних думок і почуттів, лайкою залякано і кров’ю залито, заховано за грубістю і жорстокістю, але навіть у злочинцеві завжди щось світле і людське є. От на нього ставку і необхідно робити.

– Розумна ви і добра, – обійняла я свекруху.

А наступного дня встала я о шостій ранку, за півтори години багато роботи встигла зробити. Чоловіка здивувала і свекруху порадувала. Так, і самій сподобалося приємне робити іншим. Після цього в такому режимі і живу.

А свекруха продовжувала про мене легенди розповідати. У ліфті якось я з іншою сусідкою їхала, а вона і каже:

– Хвалить тебе свекруха – не нахвалиться. Ти ж така молоденька, де ж навчилася дуже смачні торти пекти?

Сама я ніколи до тіста і не торкалася, але їй відповідаю:

– Та багато чому у свекрухи і навчилася. Ви ж знаєте, яка вона чарівниця.

А у вихідний день попросила свекруху:

– Мамо, у вас такі рогалики смачні виходять, розкрийте секрет, і я хочу спробувати їх спекти.

От так я і кулінаром, і пекарем з легкої руки моєї свекрухи стала.

Одного разу рідна тітка чоловіка цілує мене і каже:

– Спасибі тобі, Віточко, за твоє добре серце. І мамі твоїй велике дякую, що такою ласкавою і дбайливою тебе виховала. Сестра розповідала, що ти їй волосся на ніч розчісуєш. Каже, що разом з тобою до неї щастя в дім прийшло.

– За те, що свекруха мене ангелом називає, мені багато що для неї робити хочеться, – відповідаю.

Вісім років разом в одній квартирі прожили і жодного разу не посварилися. Не тому, що я особливою була, а тому, що свекруха мудрістю своєю весь добрий потенціал в мені розбудила, у дію привела. Те, що вона бачила в мені, я не могла не підтвердити справами.

Більше десяти років минуло, як померла моя свекруха, а я всі її поради, як по-доброму створювати стосунки з людьми, пам’ятаю.