Мала, або червона панда. Уперше ця неповоротка рудувато-коричнева тваринка розміром трохи більше за кішку згадується в китайській літературі XIII століття, проте європейці дізналися про неї лише через 600 років від англійських колонізаторів Китаю та Індії.
Та і сьогодні червону панду в природі можна зустріти лише в гірських бамбукових лісах Південно-східної Азії.
Проте миролюбна забавна червона панда прекрасно приживається в неволі. Декілька сотень цих звіряток сьогодні проживають у 85 зоопарках світу. Мала панда веде в основному присмерковий спосіб життя, а вдень спить у дуплі. І ті, кому пощастить за нею спостерігати, із задоволенням роблять це упродовж годин.
Повільно, неповоротко пересуваючись по землі, малі панди шукають свій корм – молоді пагони бамбука і листя, гриби, плоди і ягоди. Не менше 13 годин на добу займає в них це заняття.
Формально вони відносяться до хижаків. Але, ймовірно, лише завдяки випадку малій панді на зубок попадаються пташині яйця чи дрібний гризун.
«Переговорюються» малі панди тихими короткими звуками, схожими на пташиний посвист. У разі небезпеки влізають на дерева, по яких пересуваються досить вправно.
Живуть вони парами чи навіть сімействами. Період розмноження настає в них у січні. Перед пологами самиця будує в дуплі або розколині скелі гніздо, приносячи від 1 до 4 дитинчат.