Горщик

Із восьми-дев’яти місяців батьки, якщо бажають, можуть цілком спокійно вже садовити дитину на горщик. Проте не варто одразу очікувати результату, тим більше змушувати дитину сидіти на горщику довше, ніж вона сама того хоче.

Я вже вмію сидіти на горщику.

Оце якраз навчився. Можу навіть сидіти отак рівненько, як любить мама. Тільки ось іще не знаю, навіщо це маю на ньому сидіти. Та мені все одно – звісно, за умови, що не доведеться сидіти на ньому цілісінький день.

Час від часу мама знімає мене з горщика – певно, аби переконатися, що він іще є.

А потому просить мене, аби я зробив таке велике «пісь-пісь».

А в мене не виходить.

Коли я заплачу, мені дозволяють підвестися з горщика, й тоді я роблю велике «пісь-пісь» на підлогу, аби всі мали з чого потішитися.

Вчора моя бабуня, яка знає про дітей геть усе, порадила, аби мені дали банана – щоб я мав що смоктати, коли сиджу на горщику.

– Він розгублюється, коли ото сидить на горщику, – каже бабуся. – А якщо вся його увага буде зосереджена на банані, то хлопчина умить забуде, на чому сидить, і – тоді самі побачите: буде і «пісь-пісь», і «е-е».

Отож дали мені в руку банана й погодилися так, наче не бачили ні мене, ні горщика.

І я запхав той банан у горщик.

Невдовзі мама знову підняла мене догори.

Бабуня, яка у тій хвилині не мала на носі своїх окулярів, тріумфально вигукнула:

– А хіба я не казала?

– Даремна тривога, – ствердив тато і розчаровано похитав головою, – це тільки імітація, бабцю.