Вік упертості

Дитина дуже швидко береться виявляти непослух. Скажімо, коли їй говориться зробити одне, то вона прагне зробити якраз щось навпаки. Коли, наприклад, мати просить сидіти за столом спокійно, то дитина вдає, що не чує маминих слів, натомість намагається перевірити, як довго може робити своє, заки її закличуть до порядку.

Знаєте, коли мені найбільше подобається бавитися кубиками, дерев’яним візочком, пластиковими кульками, книжечками й гумовими звірятами?

Найліпша забава з ними починається, коли мама приходить і каже:

– Ну, сонечко, пора вже спатоньки.

Або:

– А зараз мій маленький змучений синочок поспить собі пообіді.

Хто це маленький змучений синочок? Я?!

І зовсім я не стомлений!

Узагалі я ніяк не розумію, чому це маленькі діти мусять іти спати якраз тоді, коли їм найбільше хочеться бавитися.

Чому то я маю спати, коли зовсім не хочу спати?

Чому маю чемно лежати під ковдрою, коли волів би товктися по ній?

Чому я змушений сидіти на горщику, коли мені подобається сидіти побіч і закидати до нього кубики?

Чому маю слухняно їсти фруктове пюре, коли хочу ним бавитися?

Чому мені завжди кажуть повернути до бабусі щоку для поцілунку, коли мені прагнеться стягти з її носа окуляри?

Чому я маю завжди сидіти у манежі й з нього визирати, коли найбільше бажаю сидіти поруч із манежом і заглядати до нього?

Усе це можна виразити так: чому то я завше маю бути чемний, коли набагато цікавіше бути нечемним?

Я тільки питаю!