Світ безпечний

Мама і Франческа неквапом ідуть на ринок. Сьогодні субота, тож вони мають достатньо часу, щоб трохи погуляти.

Прямуючи доріжкою парку, вони бачать, що дуже енергійний песик (його нетерпляча поведінка свідчить про те, що він ще малий) смикає за повідець, намагаючись підбігти до Франчески… Власник песика, усміхаючись, підходить ближче.

Мама – спокійна, Франческа – трохи занепокоєна… Чесно кажучи, на її обличчі помітна невпевненість. Розгублена дівчинка притуляється до маминої ноги. “Поглянь, Франческо, яке цуценя…” Песик наближається. “Бачиш, як махає хвостом? Це означає, що він радий тебе бачити…” Песик одразу починає обнюхувати Франческу. Вона ж відчуває щораз більшу невпевненість… “Нюхає тебе… Це він так знайомиться з тобою ”.

Песик підстрибує навколо Франчески, лиже їй руку. “Це він так цілує, напевне, ти йому дуже сподобалася… ” Можливо, але на лиці дівчинки все ще помітний вираз страху… Мама схиляється, аби погладити песика, який “казиться” й лиже їй долоню. “Бачиш, він любить, щоб його гладили…” Дівчинка повільно простягає руку й торкається песика. Яке дивне відчуття… Він має гладеньку м’яку шерсть. Осмілівши, Франческа сама починає гладити тварину. Вони швидко налагоджують контакт: песик лиже її й лащиться, а Франческа щиро сміється…

Минає кілька днів, і сцена повторюється… Мама з Франческою гуляє поблизу парку.

Раптом до них підбігає пес і починає гарчати. Дівчинка дивиться на нього з усмішкою, мама – трохи стривожено… Власника тварини поблизу не видно. Пес опустив вуха і почав вишкіряти зуби.

Мама спокійно бере Франческу на руки: “Мені здається, що в цього пса не надто добрий настрій… Бачиш, як він притиснув вуха? І зуби показує… Саме так роблять пси, коли злі… Тож ліпше до нього не підходити… Даймо йому спокій”. На обличчі у Франчески з’являється розчарування… Вона ж так любить бавитися з песиками.

Поглянь, Франческо, он там ще один!” Цей пес спокійно собі бавиться, але тільки-но до нього підходить мама з Франческою, зацікавлено повертається до них і починає махати хвостом, а потім підходить ще ближче, щоб обнюхати їх. “Він хоче познайомитися з нами?” “Виглядає, що так…” Франческа простягає руку, щоб погладити пса, і він із задоволенням дозволяє їй зробити це… Після цього мама й донька продовжують свою прогулянку.

Мама, яка знає псів

Отож, поміркуймо, про що розповів нам цей приклад:

Мама вміє відрізнити небезпечного пса від дружелюбного, дівчинка – ні.

  • Мама зауважує першого пса: бачить, що перед нею цуценя, яке наближається, махаючи хвостом, і що власник спокійно веде його до дівчинки. На основі цього мама робить висновок, що цей пес не є небезпечним і лише хоче побавитися. Тож мама допомагає Франчесці познайомитися з ним і подолати початковий страх. Дає доньці кілька пояснень щодо псів саме тоді, коли це відбувається: чому махає хвостом, чому нюхає, чому лиже… Спочатку дівчинка почувається трохи невпевнено (видно, що вона не звикла контактувати з тваринами), але побачивши, що мама цілком спокійна, перша починає бавитися з псом… Врешті Франческа теж налагоджує з ним дружній контакт.
  • Мама зауважує другого пса: бачить, що він гарчить, вишкіряє зуби, що його притиснуті до голови вуха попереджають про загрозу. Крім того, поблизу не видно власника тварини, який міг би скоригувати її поведінку… Тож, безперечно, ліпше триматися від цього пса якнайдалі. Мама спокійно, без паніки все пояснює дитині та – що найважливіше – не робить жодних узагальнень: не всі пси небезпечні, але й не всі добрі. Вона безпосередньо вказує на ті ознаки поведінки тварини, на які слід звернути увагу, перш ніж вступати з нею в контакт.

І хоча дівчинка у вербальному сенсі могла зрозуміти небагато, та все ж побачені картини були дуже виразними й промовистими і, безперечно, залишили слід у пам’яті: пес махає хвостом, підходить, лиже – можна бавитися. Пес гарчить і показує зуби – ідемо геть і бавимось деінде. Дівчинка отримала не загальну (і непотрібну) інформацію про добрих і злих псів, а конкретні поради щодо того, як поводитися з псом у конкретній ситуації.

Діти мають безпечно почуватися в безпечному світі. І якщо йдеться про небезпеки, то не варто казати їм, щоб “проявляли пильність щодо” (особливо щодо потенційних або гіпотетичних загроз!), а радше слід дати конкретні вказівки, як їх розпізнавати і як давати собі з ними раду. Отож інформація, яку доносимо до дітей не лише за посередництвом слів, а й власним прикладом, має бути заспокійливою та відкритою, дуже детальною й конкретною, якщо виникає загроза. Це стосується й контактів із людьми.

Попередній пост

Око матері

Пропоную простий експеримент. Поглянь навколо себе там, де ти тепер перебуваєш, шукаючи ймовірні небезпеки, які ... Читати далі

Наступний пост

Наближатися й віддалятися

Джованні разом з мамою прогулюється пляжем. Хлопцеві дуже цікаво. Він підходить до кожної дитини, яку ... Читати далі