«Щоб покарання діяло»

Щоб покарання діяло, батькам треба бути послідовними. Не можна сьогодні за якусь провину карати, а завтра, коли мамі буде ніколи, на те ж саме не звернути уваги. Повірте, дитина не оцінить маминого благородства, а вирішить, що треба просто довше поплакати, повпиратися, потупати ногами – і вона доб’ється свого.

Важливий і сімейний консенсус відносно вимог, що пред’являються до дитини. Якщо не можна – значить, не можна, і за порушенням заборони неодмінно йде покарання. Інакше дитина звикне маніпулювати дорослими, і в результаті авторитет усіх членів сім’ї буде підірваний.

Але перш, ніж щось заборонити, запитайте себе: а чи так це необхідно? І ви побачите, що багатьох речей можна не забороняти, а знаходити розумний компроміс або навіть просто, без всяких умов, погоджуватися з побажанням дитини. Скажімо, дитина не хоче обідати, а ви наполягаєте, вважаючи, що треба дотримуватися режиму. А тепер приміряйте цю ситуацію до себе і замисліться: чи завжди ви харчуєтеся за годинником або ж їсте, коли зголодніли? Хіба не буває так, що час обіду підійшов, а їсти не хочеться? І що тоді? Вже, напевно, ви не набиваєте свій живіт насильно. Але коли так, то чому би не залишити аналогічне право за дитиною? Адже вона теж не автомат, а жива людина, і її організм, як і ваш власний, далеко не завжди діє за розкладом.

Подібних прикладів можна навести велику кількість. Скоротивши кількість заборонних сигналів на виховній трасі, ви зайвий раз не дратуватимете дитину, і їй стане легше дотримувати ваші вимоги. Не перетворюйте її на водія, який потрапляє в «смугу червоного світла» і вимушений зупинятися на кожному перехресті. Навіть дорослий у такій ситуації рано чи пізно починає лютіти і, озирнувшись на всі боки – чи немає поблизу патрульного? – іноді проскакує на червоний. А в дитини і нерви дещо слабші, та і ви, яке б строге обличчя не робили, на офіційного вартового порядку все-таки не схожі…

Градація покарань: від ляпанця до ременя

Якось так склалося, що багато сучасних батьків вважають тілесні покарання неприпустимими. Мабуть, зіграли свою роль теле- і радіопередачі, в яких мусується тема насильства над дітьми, причому таким страшним словом називався навіть легкий ляпанець. А інші вважають ляпанець допустимою, але крайньою мірою і не розуміють, чому він на дитину не діє.

Насправді ж важко знайти менш шкідливіше покарання, ніж ляпанець. Мало того, що доводиться він по м’якому місцю, що з дитинства звикло до ударів (коли дитина вчиться ходити і падає на попку, вона іноді стукається набагато сильніше – і то не плаче!), так ще ця дія може мати інший, прямо протилежний сенс. Граючи з дитиною, ми поплескуємо її по попці, як по барабану; можемо жартівливо «наддати» їй, коли вона пробігає повз або трохи розпустувалася. (До речі, і між дорослими людьми шльопання – це форма незграбного, грубуватого загравання, а зовсім не вид розправи.) Отже використовувати покарання у вигляді ляпанцю має сенс тільки років до чотирьох-п’яти і обов’язково в поєднанні з «грізною маскою» – нахмуреними бровами, підкреслено строгим виразом обличчя. А то дитина вирішить, що це така гра, і буде своєю поведінкою вас провокувати. Особливо часто так само поступають збудливі діти, які завжди хочуть повозитися, поборотися, побитися. У них підвищена потреба в таких, з погляду спокійної людини, дивних тілесних контактах, і шльопання їх тільки заохочують.

Якщо ж років з півтора-двох, коли дитина вже активно досліджує навколишній світ, інтуїтивно намагаючись визначити межі дозволеного, але ще недостатньо реагує на слова (хоча дорослим нерідко здається, що вона все прекрасно розуміє, оскільки уміє говорити), так от, якщо в цьому віці шльопати її, бачачи, що вона наполегливо домагається чогось забороненого, то вже в чотири-п’ять роки достатньо буває запитання: «Що з тобою? Невже тебе, таку дорослу і розумну, доведеться бити, ніби нетямущого малюка?» І дитина, у якої включається, як кажуть актори, «пам’ять фізичних дій», зазвичай заспокоюється і не домагається повторення вищезгаданих дій. Зовсім інша справа – покарання ременем. Це по-справжньому боляче і витвережує навіть найбуйніших. Тому і застосовувати його варто тільки при важких провинностях. А то деякі особливо нервові мами хапаються за ременя з будь-якого приводу. Зуби відмовляється чистити – ремінь, гуляти не хоче – ремінь, перед сном колобродить – знову випробуваний засіб… Таким чином можна, звичайно, дитину тільки залякати і озлобити.

Ще один крайній захід – це бойкот. Але його якраз зазвичай не рахують і прибігають до нього непомірно часто. У результаті покарання знецінюється і навіть перетворюється на форму приятельського, рівноправного спілкування: «Ах, ти так?! Ну, тоді я з тобою не воджуся…» Природно, виховний ефект при цьому сходить нанівець. Дитина швидко переймає цю модель поведінки і починає поводитися з мамою як з подружкою: посварилися – помирилися, знову посварилися – знову помирилися… Разом – тісно, нарізно – нудно.

Коли ж до крайнього заходу прибігають у крайніх випадках, покарання дуже ефективне. Дорослі – і ті дуже переживають, якщо хтось з близьких перестає з ними розмовляти. А дитина цього взагалі не витримує, адже для неї мама з татом – найголовніші люди на світі. Без них у неї виникає почуття, ніби вона одна у Всесвіті. Зазвичай діти тут же розкаюються і просять вибачення. Уперта дитина, звичайно, ще трохи погне свою лінію, але і вона довго не витримає.

Бойкот або розв’язування рук?

Уявивши собі, що вони не розмовляють з дитиною, багато мам розгублено запитують: «А як же її годувати, водити на підготовку до школи, укладати спати?»

Але зовсім необов’язково давати обітницю повного мовчання впродовж року. Можна сухо сказати два-три слова («йди їсти», «їжа на столі»), можна навіть допомогти дитині роздягтися і лягти в ліжко, але зробити це так, що вона зрозуміє: жарти кінчилися, пора братися за розум.

Якщо ж ви оголосили їй бойкот, а вона у відповідь: «Ну і будь ласка!» і починає демонстративно грати чи дивитися мультики, значить, потрібно відібрати іграшки і вимкнути телевізора. Нехай сидить і думає про свою поведінку, адже бойкот не має перетворюватися на свято непослуху. Книжку залишити можна: в дошкільному і молодшому шкільному віці самостійне читання рідко буває улюбленим заняттям, так що нехай хоч від нудьги прочитає пару сторінок. Дивишся – і сподобається…