Маленький чарівник

Маленький чарівник завжди був радісний і усміхнений. Але останнім часом його раптово став охоплювати сум.

У такі моменти він сідав і поринав у думки, які клубочилися в його голові, наче чорні хмари.

“Вже достигли яблука, – думав він, – а в мене немає нікого, з ким я міг би поділитися цими чудовими червоними плодами. У лісі повно грибів, але в мене немає нікого, з ким я міг би піти назбирати їх і потім сушити на печі”. І сама думка про те, як це було б чудово мати друга, змушувала його зітхати.

Одного дня коло його домівки проходив якийсь хлопець. Маленький чарівник швиденько вибіг йому назустріч і загукав:

– Хочеш бути моїм другом?

– Я вже маю друга, – відповів хлопець, навіть не зупинившись.

Тоді маленький чарівник вирішив піти в гості до зайчика.

І тільки-но прийшов, одразу ж запитав:

– Хочеш бути моїм другом?

Але зайчик лише похитав головою, немовби кажучи “ні”, а потім ворухнув довгими вухами.

Отож маленький чарівник звернувся зі своїм запитанням до цапка:

– Хочеш бути моїм другом?

Однак цапок відповів йому:

– Ні, я вже маю двох друзів. Щодня бавлюся з ними.

Дуже сумний маленький чарівник пішов до дикого кабанчика й запитав його:

– Чи ти не хотів би стати моїм другом?

Але кабанчик лише непривітно хрюкнув:

– Ні! – і продовжив порпатися в листі, що лежало на землі, не звертаючи більше на хлопчика жодної уваги.

“Тим гірше для вас! – подумав маленький чарівник. – Можу вичарувати собі чудового друга за допомогою чарівної палички”.

…Накинувши на себе блакитний плащ, прикрашений золотими зірками, він підняв чарівну паличку й промовив відповідне магічне закляття. Потім заплющив очі, бо хотів, щоб несподіванка була ще більшою, а коли їх розплющив, побачив біля себе маленьку сову.

– Абракадабра… а це що за водяна курочка! – заїкаючись, із подивом промимрив маленький чарівник. – Я думав, що мій друг буде трохи більший.

– Друга не можна вичарувати за допомогою чарівної палички, – сказала сова, блимнувши своїми великими округлими очима. – Дружбу треба заслужити й заробити. І немає значення, чи друг буде малий, чи великий!

Відтоді маленький чарівник почав працювати над своєю дружбою з маленькою совою. Разом співали, загадували одне одному загадки, не кажучи вже про те, що хлопець брав сову із собою на прогулянки, під час яких вона сиділа на його руці. А ще вони разом танцювали танці піратів та індіанців. І от одного дня вони зрозуміли, що справді стали друзями й що це чудове відчуття.

Але якось, безтурботно вештаючись лісом, вони натрапили на галявину, на якій росло кілька дерев.

– Дивися! – відразу закричала сова, показуючи на чорне дупло в стовбурі дерева. – Це місце, в якому я хотіла б жити!

– Але, – заперечив маленький чарівник, – ти ж не можеш залишити мене самого. Ти – моя подруга.

– Так, – відповіла птаха і відразу ж полетіла до дерева і залізла в дупло, – але я ж сова, а сова мусить жити в дуплі дерева. Так завжди було! Прошу тебе, дозволь мені тут залишитися. Побачиш, якою я щасливою буду. Той, хто справді любить свого друга, мусить допомагати йому стати щасливим.

– Той, хто справді любить свого друга, – маленький чарівник повільно повторив слова сови, – мусить допомагати йому стати щасливим.

І на прощання подарував сові білу квітку, яка чудово пахла.

Тепер щомісяця маленький чарівник відвідує свою маленьку подругу. Про них можна сказати, що вони стали друзями назавжди.

* * *

Дружба – це набагато більше за чари.

Попередній пост

Окуляри Мелодії

Жила собі колись дівчинка на ім'я Мелодія, яка одного разу захворіла на дуже дивну хворобу. ... Читати далі

Наступний пост

Троє друзів

На лісовій галявині в маленькій, гарно облаштованій норі жили собі троє великих друзів: горобчик, сіра ... Читати далі