Я хлопець-молодець

Аби то хтось прийшов небавом та зняв мене з того горщика, бо дуже вже хочеться пісь-пісь…

Мені трохи прикро через це протікання. Ні тато, ні мама, ні навіть мій старший брат анітрішки не протікають, а проте у моїй справі нічогісінько не здатні зробити. Ну геть нічого, що якось би мені зарадило. А могли б, прецінь, позбутися клопотів з тими дурними підгузниками, бо вони не надто помічні. Колись, коли на стелі стала протікати водогінна рура, навіть не уявляєте, як швидко викликали майстра, який поміняв руру й усунув протікання. Але до мене він навіть не підійшов, не те щоб мене оглянути, хоча був отут, на місці. З іншого боку, якраз тепер мої батьки жваво цікавляться моїм протіканням. Кажуть, що я мушу звикнути до горщика. Й коли зроблю велике пісь-пісь на килим, який чудово усе те всотує, їм стає вельми прикро. Натомість коли бодай трішечки зроблю це на горщику, то прибігають обоє, вихваляють мене до небес і кажуть, що я молодець. Говорять так, навіть коли у горщику є заледве кілька крапель. Особисто я вважаю, що таки більший з мене молодець, коли вдається замочити мало не цілий килим…

А може, я помиляюся?