Їм ложкою

Нині я намагався сам їсти морквяне пюре… От тільки щось зовсім не наївся…

Я вже можу їсти ложкою. Сьогодні почав із великої порції вівсянки. Загалом це не так просто, як видається. Мама, тато й мій старший брат можуть їсти навіть за допомогою ножа і виделки, це не становить для них жодних труднощів. У них їжа не розмазується по цілому обличчі, ані підливка не опиняється у вухах. Сидять собі за столом і, певно, навіть трішки нудьгують, але все доносять до рота. А я! Тато каже, що я єдина дитина на північ від південного полюса, яка може їсти вівсянку, не відкриваючи рота! Але я всього не з’їв, бо несподівано відкрив, що набагато цікавіше траснути ложкою у повну тарілку, аби вівсянка розбризкалася вусібіч. Тоді тато прочитав із книжки: «Коли дитина бавиться із їжею, це означає, що треба її від неї забрати». Так і зробили. Я зчинив крик, на який тільки був здатен. І мені знову присунули тарілку, отож забава тривала далі. Та невдовзі вівсянка у тарілці скінчилася. Зате її було багато на головах у мами, тата і старшого братика, а також довкруж столу.

«Га-амм!» – сказав я і кинув ложку на підлогу. Що означало: «Дуже дякую, кашка була знаменита».