Діти і гроші

Діти і гроші… Коли я була маленькою, проблема вирішувалася просто: дітям гроші не давали. Існував навіть такий стійкий міф: гроші – штука брудна, оскільки проходять через багато рук. Відповідно, дітям їх краще не чіпати, інакше можна заразитися коростою і всякими іншими небезпечними хворобами. Дивлячись на заслинені карбованці, ми легко в це вірили. І до цього дня, дістаючи гроші з гаманця, іноді ловлю себе на думці, що добре б скоріше вимити руки…

Підростаючи, ми, звичайно, отримували від батьків якісь суми на кіно і морозиво. Але вони були настільки мізерні і так нестримно випаровувалися, що не робили жодної погоди в нашому дитячому житті і дитячих відносинах. Граючи в “магазин”, ми замість грошей використовували нарізані папірці чи листя дерев. Усі інші ігри тему грошей ігнорували зовсім.

Крім того, дитині в моєму дитинстві, загалом, і нікуди було особливо витратити гроші. Прийди вона з ледь пристойною сумою в магазин, це відразу привернуло б увагу дорослих. Так самі умови життя значною мірою оберігали дітей від спокус.

Час йшов, умови мінялися. І вже одна з моїх однокурсниць гордилася тим, що її трирічна дочка, як професійний ювелір, розбирається в діамантах. Отримавши від бабусі в подарунок персня, малятко виразило невдоволення тим, що в ньому мало каратів. Чому в мами перстень цінніший? Правда, тоді, наприкінці 70-х, це сприймалося на рівні анекдоту.

А років через десять дітям, навіть маленьким, почали дарувати на свята гроші. І наша сусідка зі схвальним сміхом розповідала про свого Кирила, якому родичі дали досить-таки значну на ті часи суму. Цифр він ще не знав, рахувати не вмів, і мама, яка на той час зазнавала фінансову скруту, вирішила цією обставиною скористатися – тимчасово замінити купюри на інші, дрібніші. Але нарвалася на раптову відсіч! Хлопчик зберігав гроші під подушкою, періодично перевіряючи, чи на місці його багатство. І вивів шахрайку на чисту воду, оскільки підмінені папірці виявилися іншого кольору. Обуренню скупого лицаря в коротких штанцях не було меж! Збиток довелося терміново відшкодовувати, позичаючи гроші в сусідів (чому ми і узнали цю історію), та ще виплачувати компенсацію у вигляді морозива чи машинки, точно не пам’ятаю. Хоча, звичайно, наприкінці 80-х у більшості сімей, які мали дітей дошкільників, не виникало подібних негараздів.

Тепер же, коли у вихованні, як і в усіх інших сферах життя, панує набагато більша свобода вибору, ніж раніше, проблема “діти і гроші” вже не вирішується так однозначно. І в батьків нерідко виникають питання. Постараємося відповісти на деякі з них.

Чи варто давати гроші дошкільникові?

Принаймні, мій багаторічний досвід роботи з дітьми, (та і просто здоровий глузд!) підказує, що не варто. Адже дошкільник практично ніде не буває без супроводу рідних. Тому все, що йому потрібно, вони можуть купити самі. А в дитячому садку, де мами з татом поруч немає, гроші не потрібні. Іншими словами, жодної реальної необхідності в грошах у дошкільника немає, а прагнення до них виникає з суто психологічних причин: дитині хочеться здаватися дорослішою і значнішою, ніж вона є насправді. Але ця дорослість і значність – несправжні, дуті, ілюзорні. Отаке пускання пилу в очі. Чим менш успішною почуває себе дитина, чим менш вона здатна самоствердитися в якійсь позитивній діяльності, тим сильніше в неї бажання виділитися за рахунок якихось речей, іграшок, грошей. Але все, що вона МАЄ, це зовнішнє, до її особистості не відноситься. А людині важливо не МАТИ, а ВМІТИ. Тільки так відбувається нормальне становлення особистості. Тому прагнучи самоствердитися не шляхом розвитку умінь, а за рахунок зовнішніх атрибутів дорослості, дитина стає нервовою. Скільки зараз бачиш дошкілят (частіше хлопчиків, оскільки вони взагалі більш конкурентні), які панічно бояться труднощів, не виносять зауважень і при цьому невротично намагаються довести свою перевагу, наслідуючи “крутих” героїв сучасних мультфільмів! І нерідко такі малюки (особливо якщо тато з мамою не бачать у цьому нічого поганого чи навіть вважають це забавним) виявляють якусь особливо пильну цікавість до грошей: нахваляються батьківським багатством, демонструють знання цін на найрізноманітніші товари, з важливим виглядом витягують гаманець і починають картинно перераховувати його вміст. Якщо ж дитина навчиться пересилювати себе, здолає страх неуспішності і егоцентризм, почне доброзичливо спілкуватися, грати в нормальні дитячі ігри, із задоволенням осягати щось нове, то занадто раннє зосередження на грошах зникне.

А ще це, як і постійні прохання “купи-купи”, свідчить про те, що дитину недолюблюють (що знову-таки створює в неї комплекс неуспішності). І теж зникає, якщо батьки стають з нею більш терпимими і м’якшими. Отже тут і справді, як свідчить народна мудрість, не в грошах щастя…

Якщо ж, не вникаючи в тонкощі дитячої психології, потурати ранньому інтересу до грошей, то не варто потім дивуватися з непомірної жадності, егоїзму і… безвідповідальності. Так-так! Це тільки здається, що безвідповідальність тут ні при чому. Адже коли ми необґрунтовано, передчасно наділяємо дітей привілеями, що доступні більш старшому віку, їх психологічний розвиток загальмовується. Вони звикають отримувати все готове, не роблячи для цього справжніх зусиль, і тому не дорослішають. А привілеї старших необхідно заслужити відповідальною, “дорослою” поведінкою. Інакше виросте безвідповідальна особа, що не звикла працювати, проте з непомірно розвиненими апетитами і претензіями.

Молодші школярі

Строго кажучи, для них кишенькові гроші теж не особливо потрібні. Батьки, залякані збільшенням злочинності і великою кількістю машин у містах, набагато довше, ніж раніше, не відпускають дітей одних навіть у двір. А в тих окремих випадках, коли дитина вирушає “у вільне плавання” (наприклад, йде з класом у театр), їй, звичайно, потрібно дати грошей на дрібні витрати. Але саме на дрібні, щоб не потурати безглуздим витратам і не збуджувати заздрість в інших дітей. У цьому віці стосунки між однокласниками тільки ще починають складатися, і дуже легко уславитися вискочкою і хвальком. А якщо дитина і справді схильна пускати пил в очі, та ще не любить ділитися, вона цілком ймовірно стане об’єктом кепкувань і навряд чи набуде багатьох друзів. А це, природно, позначиться на її самопочутті в школі.

З другого боку, у міру дорослішання дитина все більше часу проводить поза домом. Однокласники запрошують її на дні народження, і їм вже не подаруєш, як у ранньому дитинстві, малюнок, а треба купити подарунок. Та і в самої дитини потреби зростають. На мій погляд, оптимальним виходом тут буде скарбничка. Це ще не зовсім свої, трудові гроші, але і не те, що береться на першу вимогу “з повітря” (вірніше, з батьківського гаманця). Дитина привчається до того, що грошові ресурси, як і всі інші, обмежені. І треба порівнювати бажання і реальні можливості, жити відповідно до статків.

Поповнюватися скарбничка може різними способами: за рахунок економії на морозиві, солодощах і “зайвих” іграшках. Іноді бабуся з дідусем щось “підкинуть”, іноді ще звідкись “перепаде”. Мої троюрідні брат із сестрою збирали по 10 копійок (не нинішніх, а старих радянських), складаючи їх у пляшку з-під шампанського. І за декілька років накопили на магнітофон! Вийшов подарунок для всієї сім’ї.

Важливо тільки, щоб накопичення не перетворювалося на пристрасть і в дитині не розвивалися жадність і скнарить. Тому дітям, від природи нещедрим, скупуватим скарбничку заводити не варто.

Розпоряджатися накопиченими грошима дитина має за власним бажанням. Але з певними обмеженнями! На них не можна купувати те, що не вітається чи прямо заборонено батьками. Скажімо, якщо алерголог рекомендував утримуватися від солодкого, а психолог – від різного роду “страшилок”, мама з татом допустяться великої виховної помилки, якщо дозволять дитині порушити заборону. Нехай навіть і на “свої, кровні”!

Платне навчання

Деякі батьки намагаються ввести особливу платню за хороші оцінки, але я жодного разу не чула, щоб з цього вийшло щось путнє. Навіть якщо дитина прагне вчитися краще (хоча зазвичай її вистачає ненадовго), у неї виникає хибне враження, ніби навчання потрібне не їй, а батькам. Виходить, що вона як би працівник, а вони – працедавці, які зацікавлені в результатах її праці. Це докорінно невірно, бо батьківський інтерес тут чисто умоглядний. Врешті-решт, не вони, а недбайливий син або дочка потім страждатимуть від наслідків своєї ліні і безвідповідальності. Але логіка хибної метафори відводить дитину від усвідомлення наявного стану речей. У результаті і без того низька мотивація до навчання (була б високою, не довелося б додатково мотивувати грошами!) знижується ще більше. Дуже часто діти починають халтурити, хитрувати, приховуючи погані оцінки, і при цьому нарощують ставки, оскільки гроші – взагалі-то штука азартна.

Платна робота

Такий же конфуз відбувається і з платою за роботу по дому. Батьки не розуміють, чому їх чадо нестримно знахабніло і от вже практично нічого не хоче робити без оплати (бажано наперед). А головне, чому в ньому раптом розвинувся дух спротиву, протиборства, з’явилася якась черствість і навіть неприязнь?

– Мені здається, він дивиться нас як на дійних корів, – нерідко зізнається мама. – Тільки і думає, за що б ще грошей здерти. А сам дедалі менше по дому робить. Але при цьому постійно торгується, вічно невдоволений. Таке почуття, ніби він нас ощасливив, якщо зволив помити три тарілки. Адже спочатку радів грошам, прагнув перевиконати норму! Мене ці дивності, чесно кажучи, лякають…

Проте якщо розібратися, жодних дивностей тут немає. Діти тонко відчувають фальш. І хоча частенько не можуть висловити, що їх обтяжує чи тривожить, дуже ясно виражають це своєю поведінкою. У даному випадку дорослі в надії виховати працьовитість підривають основи сім’ї: фактично пропонують синові перейти в іншу категорію, стати найнятим робітником. Адже сім’я ґрунтується на безкорисливій любові і взаємодопомозі. Люблячій матері і в голову не прийде виставити колись своєму чаду рахунок за безсонні ночі, які вона проводила біля його ліжечка. І за багато що інше, що вона робила і чим жертвувала заради дітей. Підростаючи, дитина починає брати участь у справах сім’ї і тим самим вчиться безкорисливо піклуватися про інших. Чим більше вона прагне допомагати дорослим (нехай невміло, по-дитячому, іноді чисто символічно!), тим тісніше зближується з ними. Адже ніде люди так не дізнаються один одного, як у процесі спільної діяльності. А оскільки в основі цієї домашньої діяльності лежить безкорислива любов, то дитина вчиться по-справжньому любити рідних. Вчиться не лише брати, але і віддавати.

“Грошовий еквівалент” ламає всю цю структуру і нав’язує абсолютно інший стиль стосунків. Виникає конфлікт “праці” і “капіталу”. Для нашої дійсності це протиприродне, тому поведінка дитини і набуває такі безглузді форми.

Підлітки

Тепер питання кишенькових грошей стоїть ребром, проте все одно не варто давати їх безконтрольно. Діти жадають самостійності, але, на жаль, здебільшого розуміють це як можливість робити те, що їм заманеться. А спокус у сучасному місті предостатньо. Тому краще, якщо кредитування буде цільовим. Потрібен, скажімо, дівчинці якийсь одяг? Нехай піде, якщо хоче, сама в магазин і вибере відповідне в межах певної суми. Але вільних грошей, які підліток може витрачати на власний розсуд, краще, щоб все-таки було небагато. Від гріха чимдалі.

І, звичайно, важливо пов’язувати питання видачі грошового постачання з хорошою поведінкою і навчанням. Але не так, щоб знову-таки встановлювалася “тарифна сітка”: за відповідну кількість хороших оцінок – відповідна сума грошей. Заохочувати підлітка грошима слідує тонше. Так само, як наші батьки зазвичай заохочують дитину більш молодшого віку подарунками. Якщо ти добре вчишся і домашні тобою задоволені, то їм теж, природно, хочеться показати своє розташування, зробити тобі щось приємне.

Ну, а за погану поведінку видачу грошей потрібно, природно, припиняти. А то батьки нерідко продовжують розщедрюватися навіть, коли підліток зовсім відбився від рук.

– Навіщо Ви даєте Вадику гроші? – спитала я матір, яка скаржилася на п’ятнадцятирічного сина, якого загрожували відрахувати з коледжу, оскільки він відверто віддавав перевагу комп’ютерним салонам і пиву з приятелями перед навчанням.

– Але як же без кишенькових витрат? – розгубилася вона. – Адже він буде білою вороною… Усім дають, а йому – ні?

Адже позбавлення кишенькових грошей у підлітковому віці – це дуже ефективна міра дії, одне з найсерйозніших покарань. Підліткові без зайвих пояснень, які часто вимотують обидві сторони, стає ясно, що його ніби досягнута дорослість і повна незалежність від сім’ї, які він намагається продемонструвати своїм “що хочу – те й роблю”, це безпідставні демонстрації. Для справжнього самоствердження в підлітковому віці корисно надати можливість підробити. (Природно, у канікули чи у вихідні, щоб це не відбилося на успішності в навчанні.)

Перший заробіток – важливий рубіж у житті підлітка. Отака сучасна ініціація, після якої багато підлітків починають адекватніше, по-дорослому сприймати реальність. А то, надивившись реклами і не заробивши ще в житті ні копійки, вони іноді зовсім не цінують батьківську працю. “Подумаєш, триста баксів! Копійки… Сашкові ще кращого стільникового купили – і нічого… А то, що я старий телефон загубив – так я ним цілих п’ять місяців користувався! Він вже морально застарілий! Я все одно хотів від нього позбутися…”

Коли дитина відчує на власному досвіді, як дістаються гроші, подібних монологів стає помітно менше.

З виховних міркувань, по-моєму, краще, щоб спочатку вона підробляла в чужих людей: серйозніше ставитиметься. Тільки люди мають бути знайомими і надійними, щоб не потрапити в якусь халепу. Можна, звичайно, притягнути підлітка і до сімейного бізнесу (це докорінно відрізняється від плати за домашню працю). Але якщо він розпещений – що з сучасними дітьми буває часто-густо – нехай спершу звикне до трудової дисципліни на стороні.

Дуже важливо і те, щоб частина заробітку віддавалася в сім’ю на загальні потреби. Справа, звичайно, не в грошах, а в принципі. Раніше такі питання навіть не обговорювалися, це було нормально. Зараз, на жаль, багато підлітків, не звикнувши піклуватися про близьких, відкидають подібну думку. Та і серед молоді зараз чимало таких, хто всю зарплату витрачає на себе, вважаючи цілком нормальним, що батьки, з якими дорослий син або дочка продовжують жити під одним дахом, платять за квартиру, купують продукти і все необхідне для ведення домашнього господарства.

Адже в нашій традиції – прямо протилежне! В основі сімейних взаємин – турбота передусім не про себе, а про близьких. Цікаво, що малюки, в яких, як відомо, колективне несвідомо виявляється яскравіше, у своїх фантазіях як і раніше демонструють саме такі установки. Запропонуєш шестирічній дитині, щоб вона вдома підготувала театральну лялькову сценку про те, як вона виросла, почала працювати, отримала першу зарплатню. Причому, спеціально попередиш маму, щоб вона жодним чином не впливала на твір сюжету. І практично ніколи не буває, щоб дитина всю свою “лялькову” зарплату залишила собі! Ні, себе вона, звичайно, теж не забуде, але потрібно бачити, з яким задоволенням діти перераховують подарунки, які вони в ролі “великих” придбали на зароблені гроші для мами з татом. І навіть для сестрички чи братика, з якими в них далеко не завжди насправді бувають безхмарні стосунки.

Гроші в подарунок

Ще часто запитують, чи варто давати гроші замість подарунка. На мій погляд, маленьким дітям гроші дарувати не варто, а тим, які подорослішали, навпаки, іноді буває краще видати “у конверті”, ніж купити те, що їм не сподобається чи не підійде з якихось інших причин. Смаки в них зараз своєрідні, не завжди догодиш.

Та все ж подарунок, вибраний любов’ю і з урахуванням індивідуальності того, кому він призначений, не йде ні в яке порівняння з безликими грошовими знаками. Гроші витечуть, як вода, а подарунок і через роки нагадуватиме нам про дорогих людей, дати, події…

Наслідки виховання

Але головне не конкретні прикладні поради, а те, наскільки важливе для самих дорослих горезвісне грошове питання. Які установки вони свідомо чи мимоволі дають своїм дітям. І справа тут не лише в сімейному достатку. Як у бідній, так і в багатій сім’ї може бути надмірне зосередження на грошах. А може і не бути: тут практично все залежить від людей. Формування системи цінностей у дітей відбувається поступово, і, звичайно, основи її закладаються в сім’ї. Діти багато чого не розуміють, проте добре уловлюють дух стосунків у сім’ї і ставлення сім’ї до світу. Якщо дитина відчуватиме, що батьками рухає дух поклоніння грошам, вона і сама, мабуть, підпаде під його вплив. Тому зараз, коли буквально все намагаються перетворити на товар і виставити на продаж, дорослим особливо важливо пам’ятати самим і учити дитину, що “життя людини не залежить від багатства її маєтку” (Лк. 12:15).

Адже пожинати наслідки такого ставлення до грошей доведеться в першу чергу вам, батькам: яке ставлення до грошей і людей ви прищепили своїй дитині, так у майбутньому вона ставитиметься до вас.

Автор: Тетяна Шішова

Попередній пост

Як правильно хвалити дитину

Хваліть з розумом У першій половині 90-х, ще тільки пробуючи свої сили в роботі з ... Читати далі

Наступний пост

Затримка розвитку душі

У сучасних дітях все частіше спостерігається якась дивна невідповідність зовнішньої дорослості і внутрішньої безвідповідальності. Дивишся ... Читати далі