Коробка, у якій живе якийсь дядько

У цій коробці ховається якийсь дядько. От тільки ніяк не можу його звідтам витрусити!

У коробці, яку батьки називають транзистором, мешкає якийсь пан. Часом дають мені ту коробку до рук і тоді я з нею собі балакаю. «Гу-гу-гу-бу-бу», – кажу я до пана. Він відповідає мені, а буває ще й награє якусь музику. Ще один дядько мешкає у великій скрині, перед якою щовечора сідають мої батьки й пильно в неї вдивляються. А ось у моїх кубиках ніхто не живе. Ані в горщику. Нікого немає й у кухенних шафках, хоча там на дверцятах є такі клямки, які їх закривають і відкривають. А дядько, котрий мешкає у тран­зисторі, ніяк не хоче з нього вийти, хоч би як я ним теліпав. Тримається там із цілої сили. Коли я бува покручу кружальце збоку, то часом можна почути, як він говорить. Або співає.

Хвилину тому мама сказала: «Подивися, що він там робить».

Тато увійшов і впав у захват.

«Він слухає Моцарта», – повідомив тато.

А я відвернувся від приймача і помахав йому обіруч.

«А зараз диригує, – вигукнув тато. – Хай мене біда вхопить, коли він не стане другим Леонардом Бернстайном!»

Я з ним не погоджуюсь. Волію стати собою.