Любити очима

Одна з ознак поспіху, котра впливає на поведінку наших сучасників – це прогресуюча неспроможність спілкуватися поглядом. Кількість міжособистісних контактів зросла – завдяки Інтернету, електронній пошті, мобільним телефонам… Але при цьому ми забуваємо про найпростіший контакт – візуальний.

У родині все менше можливості «подивитися одне одному у вічі». Як твердить статистика, батьки приділяють дітям у середньому 12 хвилин на день. Усе рідше вони зустрічаються під час вечері, оскільки у всіх море справ, та й смаки щодо телебачення – різні. Але навіть з цих жалюгідних 12 хвилин щонайменше 10 іде на те, аби дати розпорядження або перевірити, як виконані попередні накази. Решта часу йде на пусті формальні фрази. Тож класичний шкільний жарт – «Господи, зроби мене телевізором, аби батьки присвячували мені більше часу» – стає дуже актуальним у наш час.

Молода мама готувала вечерю. Смажена картопля – найулюбленіша страва її малят. І поки вона зосереджено її чистила, наймолодший син, котрому було близько трьох років, весь час бавився біля її ніг, наспівуючи щось. Раптом вона відчула, як малюк потягнув її за край спідниці: «Мамо…» Вона, заглиблена у свої справи, щось пробуркотіла у відповідь. Але за кілька хвилин малюк ще раз спробував привернути її увагу: «Мамо…» Але мамі було не до нього, адже треба було готувати вечерю. І ось, за п’ять хвилин, коли малюк знову вхопився за спідницю, вже не відпускав її доти, доки мама не відірвалася від своєї справи та не нахилилася до нього. Взявши її обличчя своїми маленькими рученятами, він наблизив його до своїх наповнених слізьми очей і сказав: «Мамо, послухай мене очима!»

Зоровий контакт – це коли людині дивляться просто в очі. Більшість людей не думає про те, наскільки це важливо. Але всім нам знайоме це неприємне відчуття, коли співрозмовник раптово відводить погляд, ховаючи очі. Людям важливо, аби на них дивилися. Адже ми приділяємо стільки уваги нашій зовнішності, нашому одягу, нашому обличчю та тілу для того, аби привернути увагу та зловити на собі людський погляд. Пірсинг, татуювання та інші прояви часто шокуючої для батьків «моди підлітків» призначені тільки для того, аби прокричати: «Я тут – подивіться на мене!»

Зоровий контакт потрібен не лише для того, аби спілкуватися з дітьми, але й для того, аби задовольняти їхні емоційні потреби. Дитина використовує зоровий контакт з батьками для отримання емоційного заряду. Поглядом ми передаємо їй нашу любов. Це прекрасно розуміють закохані. Усім відомий емоційний підтекст вислову «Поїдати очима».

Погляд батьків виражає любов, увагу, високу оцінку, цікавість. Погляд батьків – джерело емоційної та моральної поживи. Дитина докладає набагато більше зусиль, якщо знає, що за нею спостерігає хтось із батьків. На жаль, більшість родичів настільки зосереджені на тому, аби «якомога більше зробити для своїх дітей», що для того, аби просто «подивитися на них», у них не залишається ані часу, ані сил.

Часто в батьків виробляється дурна звичка послуговуватися зоровим контактом у негативному контексті, тоді, коли вони хочуть серйозно поговорити з дитиною. З огляду на те, що дитина стає уважнішою, коли їй дивляться у вічі, батьки використовують це для того, аби критикувати, наказувати чи дорікати їй. І ось лунає погрозливе: «Подивись мені у вічі!», після цього слідує «вбивчий погляд». Коли хто-небудь із батьків, нехай навіть несвідомо, використовує цей потужний засіб впливу в негативному значенні, то дитина мимоволі чується відкинутою. Якщо родичі звертають увагу на дітей лише тоді, коли вони «вже щось натворили» або вередують, то проблеми лише збільшуються. Особливо часто це спостерігається у дітей із «сильним» характером. Якщо дитина ніколи не бачить ласкавого погляду мами, а особливо батька, – для неї це рівнозначно важкій травмі. Таке ставлення провокує її на бунт.

Помилково та ганебно позбавляти дитину зорового контакту у якості своєрідної покути. Часто для дитини таке покарання гірше від побоїв. Це означає, що «її покинули», позбавили підтримки та уваги, і це сприймається як жорстокість. Наш погляд перш за все повинен випромінювати любов.

Незадовго до Різдвяних канікул на одній із парт учителька помітила викарбувані слова, у яких вчувався крик пораненої самотністю та браком уваги душі: «Якщо до Різдва на мене ніхто не подивиться, я зникну». Той, на кого не дивляться, втрачає інтерес до життя.

Дуже важливо навчити дітей правильно використовувати силу погляду. В чому різниця між привабливою та непривабливою дитиною? Іншими словами, як проявляється головна прикмета симпатії? Ми знаємо відповідь на це запитання – відкритий теплий погляд, котрий підкреслює така ж усмішка. Емоційною поживою для своїх дітей не варто зневажати – діти та підлітки, котрі отримали від батьків повний «заряд емоцій», випромінюють радість, задоволення, і вони вміють встановлювати добрі відносини з іншими. Тих, у кого розвинута ця здатність, люблять учителі та друзі, вони комунікабельні, впевнені в собі і в них розвинуте неймовірне відчуття власної гідності.

Попередній пост

Поточний рахунок родинної любові

У кожної родини є поточний рахунок родинної любові, з котрого кожен може користати, аби вижити. ... Читати далі

Наступний пост

Десять заповідей ніжності

Любов батьків та інших членів родини дає дитині все необхідне для того, аби жити, бути ... Читати далі