Повага – найважливіша родинна чеснота

Ми не зобов’язані любити одне одного. Однак зобов’язані поважати одне одного. Моральна основа починається саме з цієї простої, лагідної чесноти.

Першим кроком має бути вияв поваги до дитини. Демократія насправді базується на взаємній повазі. Не може бути рівності в стосунках, якщо повага – одностороння. Ми повинні бути впевненими, що вміємо виявляти повагу до дітей та їхніх прав. Це означає, що ми завжди зможемо віднайти золоту середину між тим, аби вимагати від них забагато, та тим, аби не вимагати нічого.

Поважати дитину – це вважати її людиною та визнавати за нею право приймати рішення. Але номінальне дотримання такого права не означає, що дитина може робити все те, що роблять дорослі. У родині для кожного відведена своя роль, і кожен має право на те, аби цю його роль, нехай і незначну, поважали.

Другий крок, дуже важливий, – переконати дітей у необхідності поважати порядок. Коли дитина засвоїть, що варто поважати рішучість батьків, а ті, у свою чергу, доведуть, що ставляться до дітей з такою ж повагою, як і до дорослих, то набагато легше буде навчити дитину зберігати порядок. Вона ніколи не буде його дотримуватися, якщо її вчать одного, а в повсякденному житті чинять по-іншому. Ніякими розмовами не навчити дитину тримати велосипед у порядку, цього можна навчити лише власним прикладом. Єдине, чим ми можемо допомогти за таких обставин, – ставити велосипед на підніжку, сподіваючись, що з часом дитина сама буде ставити його там, де слід.

І так в усьому. Поваги до порядку та методичності дитина має вчитися перш за все вчинками, а не словами. Умовно кажучи, ми повинні посадити наше чадо на трьохколісний велосипед, а з часом, коли набудеться певного досвіду, третє колесо ми заберемо.

Зараз батьки неустанно скаржаться, мовляв, діти не дотримуються порядку. Варто сказати їм, що таким чином дитина протестує. Класти речі на місце – вимога, проти якої повстають зазвичай чи не усі вони. Дітям, котрі полюбляють волю, слід на власному досвіді переконатися, що порядок – це складова свободи, її частка, адже там, де панує безлад – немає свободи.

Діти повинні навчитися класти речі на місце та використовувати їх за призначенням. Дім, звичайно ж, не вітрина магазину і не музей, де можна дивитися, але не можна ні до чого торкатися. І кожна людина має право на власне розуміння порядку у своїх речах. Але й інших треба поважати. Речі слід зберігати так, аби вони не псувались, і класти їх туди, де їх можна знайти. Все, що є вдома та в школі, треба використовувати за призначенням. Не личить використовувати парасольку для відкривання ящиків або як шпагу для бою з друзями.

Чистота й порядок – ось головні елементи поваги до себе та до інших. Це наче вивіска нашого «я». Запах деяких шкільних рюкзаків нагадує запах гастрономічного відділу, коли там не працюють холодильники, а те, що коїться під нігтями деяких хлопчиків, зацікавило б науково-дослідні лабораторії.

Баден-Пауелл, котрий започаткував рух скаутів, зазвичай водив хлопців у походи. Вдень він дозволяв розважатися їм як завгодно: ходити в ліс, бавитися піском, долати болота, бігати галявинами. Але на вечерю усі мали прийти чистими, переодягненими і, по змозі, навіть елегантними.

Діти повинні навчитися правильно організовувати свій час та дотримуватись розпорядку. Є час для уроків, є час для телевізора, є час для того, аби побавитися, і є час для відпочинку. Іноді можна піти до друзів, іноді – варто зостатися вдома.

Третім, не менш важливим, кроком є переконати дитину у необхідності поважати права інших.

Це потрібно робити ненав’язливо та м’яко, терпляче і тактовно, аби діти не відчували насильного втручання у свій світ. Звісно, допомагати їм треба, але при цьому не слід пригнічувати їхню волю. Адже дітям потрібна рука допомоги, а не жорстокий кулак господаря чи батіг приборкувача. Нашим дітям потрібна любов, а не покарання. Але водночас не варто сподіватися, що вони віднайдуть щастя, не докладаючи для цього жодних зусиль, не крокуючи до нього, прокладаючи шлях у своє майбутнє своєю ж працею. І роль інших людей, у цьому випадку батьків, зводиться до того, аби стати добрими помічниками, союзниками, вчителями, а не строгими керівниками та командирами. Батьки прикладом свого життя, своєю поведінкою повинні твердити: «Дивися, синку, це робиться отак».