Гарні манери

Ця новина облетіла всі газети, журнали, не оминула й телебачення: італійська молодь – найбільш невихована в Європі. Як і кожну сенсаційну новину, цю новину не варто сприймати надто серйозно. Але частка істини тут все ж присутня.

Сказати дитині «невихований» – означає насолити собі самому. «А хто мене виховує? Хіба не ти?», – може відповісти вона. Прищеплювати «гарні манери» сьогодні невимовно важко.

Передусім слід пам’ятати про добрий приклад. Якщо ваша трирічна дитина зронить коробку кольорових олівців і при цьому закричить лайливе слово, то, перш ніж застосовувати виховні методи, спробуйте пригадати, де ж вона почула це слово. Можливо, винного ви знайдете, подивившись у дзеркало.

Одна мама, котрій увірвався терпець через постійні сварки її дочок, закричала: «Досить! Не можу більше слухати цього!» Доньки поглянули на неї з подивом, а одна з них зауважила: «Але ви ж постійно сваритеся з татом. Це ж те саме?»

Батьки не повинні забувати говорити дітям «будь ласка» та «дякую», коли розмовляють з ними, навіть коли кажуть: «Будь ласка, забери колесо велосипеда з моїх ніг», або «Дякую за те, що ти приніс мені мертвого равлика». Вдома не можна «розпускатися» навіть за столом: усі ми розслабляємося, коли сідаємо за стіл, забуваючи про коректну поведінку. Дітям дуже важко пам’ятати про правила етикету вдома, а ще важче їм буде пригадати, як поводитися за столом вдома і в гостях, якщо ці правила не збігаються.

Насправді ж найважче – це навчити дітей протистояти поширеній невихованості.

Завжди легко ображатися на батьків; але в царині гарних манер батьки повинні передусім навчити дітей протистояти всюдисущому поганому прикладу. Коли дивишся якийсь фільм чи передачу, виглядаєш у вікно, сідаєш в автобус, ідеш до школи, – скрізь оточує вульгарність, грубість та непристойність. Як великим, так і малим дошкуляють «погані звички»: куріння, пияцтво, вживання наркотиків, крик, завдяки якому тебе нібито мають почути… Тут і звичка пити молоко просто з упаковки, і сварка, і обман; вас обдурюють, не соромлячись; люди кидають папірці на землю, переходять вулицю на червоне світло, длубаються пальцем у носі, говорять з повним ротом… Вони звикли перебивати одне одного та не слухати нікого, крім себе. Тож не дивно, що діти забувають про маму в день її народження.

Щоб протистояти цьому всьому, потрібне ефективне виховання.

Його можна досягнути, запровадивши жорсткі правила, яких треба дотримуватися вдома та поза ним; але перш за все варто створити ефективну атмосферу справжньої поваги, яку виявляють усі. Іншими словами, недостатньо навчити певних норм поведінки – варто заглянути в корінь проблеми.

Діти вчаться поваги та ввічливості від батьків, котрі ставляться одне до одного лагідно та шанобливо. Вони виростають з переконанням, що так, як ставилися до них, треба ставитися до інших.

Власним прикладом ми можемо навчити дітей, що повага змушує приймати інших людей, визнаючи, що їхні потреби такі ж важливі, як і наші, а іноді – навіть важливіші. Лагідність та дбайливість – риси, які треба виховувати тривалий час. І батьки іноді забувають про повагу одне до одного та до дітей. Визнаючи свої недоліки, просячи пробачення за свої помилки та намагаючись бути уважнішими в майбутньому, ми покращуємо атмосферу в родині. Чесність та смиренність батьків покаже дітям, що ніколи не пізно навчитися поважати інших, чи то дорослих, чи то дітей.

Способом вияву поваги до оточуючих є тон спілкування. Діти зауважують, як батьки ставляться одне до одного. Їх зраджує тон голосу, поведінка, приховані емоції, що проявляються не лише у процесі сварок чи суперечок. Важливо і те, як батьки справляються з розбіжностями, як виясняють непорозуміння і задовольняють взаємні потреби.

Діти зауважують найменші знаки уваги та взаємну турботу батьків. У їхній свідомості вони стають прикладом того, як треба спілкуватися з іншими. Коли ввічливі запитання типу: «Можна позичити в тебе це?» або ж «Можна, я допоможу тобі це зробити?» використовують мало не щодня, і вони стають своєрідним тлом повсякденного життя, діти розуміють, яким чином люди можуть допомагати одне одному у великому та малому.

Кожен член родини, навіть наймолодший, має право на те, аби його речі берегли і хоча б іноді давали йому можливість усамітнитися. Те, як ми поводимося з нашими речами, може викликати у малюків бажання наслідувати нас в акуратності чи недбальстві. Діти зауважують усе: як ми розкидаємо одяг на підлогу, залишаємо приладдя на галявині й грюкаємо дверима – і наслідують у цьому батьків.

Важливо забезпечити дітям «особистий простір». Треба навчити дітей поважати усамітнення інших осіб: наприклад, стукати в двері, чекаючи дозволу увійти. Це дозволить батькам зберегти особисте життя.

І нарешті, дуже важливо навчити дітей поважати взаємні відмінності: сьогодні дітям доводиться звикати спілкуватися з особами, різними за походженням, культурою та звичками. Родинна атмосфера, сповнена ніжності, поваги та терпіння до людей, заздалегідь навчить ваше чадо поважати права та потреби інших членів суспільства. Якщо, живучи в світі, діти будуть шанувати гідність кожної особи, то можуть сподіватися на взаємність з боку ближніх.