Чого казати не можна

Слова – як каміння. І, як каміння, вони, торкнувшись вразливого місця, можуть сильно поранити і навіть залишити слід.

Ось деякі фрази, якими батьки, самі того не бажаючи, зранюють почуття дітей. Цих слів необхідно уникати, оскільки вони можуть сильно вразити дитину та призведуть до результату, протилежного до бажаного. Вони можуть зупинити дитину та вбити в ній бажання чинити краще.

«Тобі це ніколи не вдасться!» Джуліано, котрий вчиться в п’ятому класі, втретє приносить двійку з математики. Розчарований тим, що ні його пояснення, ні години без газет та тренажерного залу не сприяли покращенню результату – батько вибухнув: «Та тобі це ніколи не вдасться!» Потім його гнів минув, але реакція Джуліано не забарилася – він впав духом через погану оцінку і навіть плакав, хоча ніхто цього і не підозрював. Батькові слова про те, що йому це ніколи не вдасться, остаточно вбили його. Саме у цей момент з’являється небезпека, що в майбутньому хлопчик дійсно ніколи не зрозуміє математики. У нього є всі підстави подумати: «Якщо у мене не виходить, для чого старатися і потіти?» Значно краще було б сказати йому: «Мені прикро, що тобі не вдалося цього разу впоратися із завданням. Можливо, ти просто втомлений. Зачекаємо трошки, потім побачиш, що разом у нас усе вийде!»

Варіанти: «Ти закінчиш так-то й так-то», «З таким бажанням, як у тебе, коли виростеш, то навіть не зумієш бути безробітним», «Коли ти виростеш, будеш неуком», «З таким характером з тобою ніхто не одружиться». Будь-які «пророцтва» такого типу на адресу підлітка – дуже жорстокі, адже він і без цього налаштований проти майбутнього. Так, йому доведеться пережити немало труднощів, а от батькам варто «озброїти» його так, аби він зміг подолати їх, а не жбурляти ними в обличчя дитини. Це не стимулює, а пригнічує людину.

«Твоя проблема в тому, що…» Це те саме, що сказати: «Ти – нездара» або «Ти – справжній бовдур». Ви «тактовно тикаєте пальцем у рану» та безжалісно вказуєте на недолік.

«Як же добре без дітей!» З усіх слів, які батькам не варто говорити, ці найгірші. Навіть якщо через дитину в батьків виникли серйозні фінансові труднощі, навіть якщо син-підліток спробував «покататися» на машині та розбив її, – навіть тоді цих слів говорити не можна! Молода людина може пережити глибоку психологічну кризу, зненавидіти себе через те, що сталося. Маленька дитина одразу ж подумає, що її більше не хочуть. А це найжахливіша думка з тих, котрі можуть з’явитися в дитячій голові.

«Якщо ти ще раз так зробиш, я тебе більше не любитиму!» Що б не зробила дитина, так казати не можна. За жодних обставин! Для дитини загроза того, що мати чи батько назавжди позбавлять її своєї любові – найстрашніше покарання. Це те саме, що й відчути себе самотнім та покинутим. Ніхто його не потішить і не підтримає. Якщо вам ненароком вирвалися ці слова, одразу ж виправляйтесь – обійміть дитину якомога міцніше та скажіть: «Та як же можна тебе не любити! Ти ж – найдорожче, що в мене є!»

«Я ж тобі казав!» Помилившись, дитина стає більш вразливою: «Чому я так вчинив? Я й справді бовдур!» Вона думає: «Чому я не послухав батьків?» і подумки повторює щойно отримані поради.

Та особа, котра пішла хибною дорогою, не потребує, аби її тикали носом у помилку! Їй треба, аби їй вказали правдивий шлях.

Батьківські коментарі залишають дві можливості: або визнати власну безпорадність, або розізлитися та повстати проти батьків. Можливо, краще було б сказати так: «Ти вирішив зробити саме так, і нічого не вийшло. Чи не так? Буває… але і я вчився на власних помилках! Не будемо драматизувати: не здавайся! Наступного разу тобі все вдасться».

«Я у твоєму віці…» Ці слова можна сказати звинувачувальним тоном, ніби маючи на увазі: «…ніколи б так не вчинив». Але можна сказати так, аби розпочався цікавий обмін досвідом. Якщо ці слова вживають, аби відмовити, докорити чи поступитись, то вони сприймаються, як прояв несправедливості. Тим паче, що підліток живе у своєму теперішньому і мало розуміє минуле. Йому і так доводиться докладати зусиль, аби переконатися, що й батьки були колись дітьми, як він. Багато дітей відчувають у цих словах відлуння заздрості або помсти, ніби батьки мають на увазі: «У мене в твоєму віці такого не було, то чому воно мало би бути в тебе?»

Скажіть їх так, аби поділитися досвідом, розкажіть про ваші помилки дитинства, про ваші почуття.

Відкриваючи прорахунки минулого, ви допоможете дитині не почуватися такою самотньою та винною.

«Спитайся у свого батька», або навпаки. Це класичне відфутболювання, коли хтось із батьків не хоче брати на себе відповідальність за певне рішення. Це малоприємний спосіб обійти проблему, не вирішуючи її. Діти поважають людей, котрі беруть на себе цілковиту відповідальність за щось, навіть якщо їм і відмовляють.

«Як ти міг вчинити таку дурницю?» Ці слова можуть «приклеїтися» до дитини, як етикетка. У відповідь вона і надалі буде «чинити дурниці», щоправда, в інших формах, або просто здасться та вирішить, що вона направду дурник. Ніколи не можна казати дитині, що вона нерозумна: це дуже боляче.