Випадок в електричці

“Їду електричкою. Входить бомж. Пияк пияком. Морда опухла. На вигляд років тридцять.

Оглядівшись, починає:

– Шановні панове, три дні крихти не було в роті. Чесно. Красти боюся, бо сил немає втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На обличчя не дивіться, п’ю я. І те, що дасте, напевно, теж проп’ю! – і пішов по вагону.

Народ у нас добрий – швидко накидали бомжеві з гривень двадцять-тридцять.

У кінці вагону бомж зупинився, обернувся до пасажирів обличчям, вклонився в ноги.

– Дякує вам, панове. Дай Вам Бог усім!

І тут, розлючений чоловік, який сидів біля останнього вікна, раптом як заволає на бомжа:

– Мерзота, гнида, жебракуєш. Грошей просиш. А мені, може, сім’ю нічим годувати. А мене, може, звільнили третього дня. Але я, от, не прошу, як ти, мерзота.

Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень все, що в нього є, гривень сто, напевно, і простягає чоловікові.

– На, візьми. Тобі потрібніше.

– Що? – здивовано перепитує чоловік.

– Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть. Люди ж добрі! – суне гроші чоловікові в руки, відвертається, відкриває двері і йде в тамбур.

– Гей, стій! – підхоплюється чоловік і з грошима в руках вибігає за бомжем у тамбур.

Увесь вагон, не змовляючись, замовк. Хвилин п’ять ми всі уважно слухали діалог у тамбурі. Чоловік кричав, що люди – лайно. Бомж запевняв, що люди добрі і прекрасні. Чоловік намагався повернути гроші бомжеві, але той назад грошей не брав. Закінчилося все тим, що бомж пішов далі, а чоловік залишився один. Повертатися він не поспішав. Закурив.

Потяг зупинився на черговій станції. Вийшли і увійшли пасажири.

Чоловік, докуривши сигарету, теж увійшов назад у вагон і сів на своє місце біля вікна.

На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон вже жив своїм звичайним життям.

Потяг іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось входив.

Проїхали зупинок п’ять. От вже і моя станція. Я встав і пішов на вихід.

Проходячи повз чоловіка, я зиркнув на нього. Чоловік сидів, відвернувшись до вікна, і плакав.” (Михайло Фатахов – Замальовка з життя)