Три основні форми любові (закінчення)

Добрі манери в сім’ї

Треба пам’ятати, що почуття (навіть якщо його назвати правом) дає щастя лише тоді, коли воно є взаємним обміном. Самого почуття буде замало. Йому потрібне «виховання». Саме тому, що йдеться про родинне почуття, воно не звертає уваги на добрі манери. Трапляється так, що кожного дня діти і батьки ображають одні одних через чітко виражену відсутність поваги та виховання. Батько розповідав: «З мене досить! Я повертаюся додому, щоб відпочити. Не можна постійно звертати уваги на добрі манери; якщо не можу бути самим собою у власному домі, то де можна таким бути? Я не бачу причин, щоб у своєму домі дотримуватися якогось придворного етикету. Ми – щаслива сім’я, ми звикли говорити одне одному все, що думаємо, і ніхто не звертає на це уваги. Ми зі зрозумінням ставимося одні до одних». Звісно, є відмінність між тією вихованістю, з якою ми повинні ставитися до чужих, і тією, з якою ми ставимося до близьких. Але і в родині повинні існувати «правила» доброго виховання. Можна не дотримуватися деяких правил етикету, а от вихованим треба бути завжди.

Почуття у своїй найвищій формі вимагає дуже делікатної вихованості, тоншої та глибшої, аніж та вихованість, яка призначена для публічних контактів. Почуття вимагає доброти, терпеливості, зречень та покори.

Дружба: здалеку від стада

Друга форма любові – це дружба. Підлітки відчувають цей прояв у всій його повноті та оригінальності. Щоденник Анни Франк[*] починався так:

«Тепер я дійшла до місця, в якому й зародився увесь цей задум зі щоденником: у мене немає подружки. Аби справа стала ще зрозумілішою, тут треба дещо пояснити, в іншому разі ніхто не зрозуміє, що тринадцятирічна дівчина цілком самотня на цьому світі. Бо це теж неправда. У мене є батьки та шістнадцятирічна сестра, а ще в мене є зо тридцять знайомих дівчат та хлопців та кілька так званих подружок. А ще – юрба прихильників, які підморгують мені або розбитим кишеньковим дзеркальцем намагаються бодай на якусь мить зловити моє відбиття.

У мене є родина, тітки та добрий дім. Ні, на перший погляд мені не бракує нічого, крім «отієї» однієї-єдиної подружки. Зі жодним із моїх знайомих я не можу робити нічого іншого, як тільки жартувати. Мені ніколи не вдається порозмовляти з ними про щось інше, як тільки про буденні справи, ані стати відкритішою. От у цьому й вся справа.

Можливо, ця відсутність довіри – моя провина, у кожному разі, це факт і, на жаль, його не можна усунути. Ось тому й існує цей щоденник. Щоб уявлення про довгоочікувану подружку збільшити в моїй фантазії, я не хочу, як і всі інші, ось так просто писати в цьому щоденнику про якісь факти. Я хочу дозволити йому, щоб він сам був моєю подружкою, а ця подружка має ім’я Кітті».

Кітті, вигадана подружка, буде хранителькою секретів Анни, от тільки вона знала м’яку, чисту, солодку та добру Анну, перш ніж та опиниться за колючим дротом концентраційного табору в Берген-Бельзен.

На думку психолога К. С. Люїса, дружба – це «найменш природне почуття, найменш інстинктивне, органічне, біологічне стадне та необхідне. Тут наші нерви мало що можуть сказати; у цьому почутті немає нічого похмурого: нічого, що пришвидшує наш пульс, що змушує нас бліднути або ж червоніти. Це просто зв’язок між особами. Коли дві особи стають друзями, це означає, що вони разом віддалилися від стада».

Без закоханості та її статевого аспекту ніхто з нас не прийшов би на цей світ. Без почуття ніхто не отримав би їжі та виховання. І навпаки, люди можуть жити і народжуватися без дружби. З біологічного погляду вона не є необхідною для людського роду. Однак дружба надзвичайно важлива. Саме її ми й розглядатимемо в наступних розділах.

Закоханість: чи достатньо подуву вітру у твоєму волоссі?

Є третя форма любові: закоханість.

Це типова любов між чоловіком та жінкою, яка цілковито охоплює їхні особи та статевість. «Любов, – пише закоханий, – це почуття, яке повторювалося впродовж історії, а також у моєму житті. Але сьогодні все інакше: відчуваю, що осердя мого існування пересувається поза мене. Кожне слово видається невідповідним, щоб виразити те, що відчуваєш у глибині себе. Це неймовірно! Достатньо подуву вітру у твоєму волоссі, щоб це заповнило порожнечу моєї самотності. Ти притягуєш мене, і разом з тобою я прагну будувати своє майбутнє».

Закоханість – виняткова, вона обіцяє і прагне стабільного зв’язку, вічної вірності. «Я буду завжди вірний тобі» – це перші слова, які промовляє справжній закоханий, і робить це щиро, а не лицемірно. Його природна ціль – подружжя.

У цій особливій формі любові присутня також любов-визнання: ми завжди закохуємося в особу, яка нам подобається також з огляду на свій зовнішній вигляд.

Щоб закоханість могла тривати в часі, їй потрібні також інші форми любові: почуття та дружба.


[*] Анна Франк (1929-1945) – єврейська дівчинка-підліток, народилася в Німеччині, під час війни переховувалася з родиною в Нідерландах. Однак пізніше родину схопили і відправили в Аушвіц, а пізніше – у Берген-Бельзен. Увесь цей час вона вела щоденник, який став всесвітньо відомим. – прим. перекл.