Інструментальні цінності

Ми мусимо зробити крок вперед. Фундаментальною цінністю ми назвали гідність людської особи, ми побачили, що до неї також належать цінності пошани до життя, миру та природи. Для втілення в життя цих великих цінностей потрібні також інші, які ми назвали інструментальними.

Ми можемо порівняти систему цінностей з великим оркестром, який має виконати симфонію Бетховена. Фундаментальні цінності – це музика, яку створив композитор, це те, що треба виконати. Однак щоб почала існувати симфонія, потрібна скрипка, гобої, труби, литаври тощо, тобто інструменти оркестру. Без них Бетховен, партитура, музиканти – безсилі.

У нашій системі цінності (як у симфонії) потрібні і такі, які ми називаємо інструментальними. Всі вони потрібні і мають звучати згідно з партитурою. В іншому разі ми можемо попрощатися із симфонією! Першим інструментом є свобода.

Геть ланцюги!

Усі люди носять у собі незнищенне прагнення свободи: «Я маю право робити те, що хочу. Я хочу бути вільним. Залиште мене у спокої. Я хочу робити те, що на мою думку…». Часто підлітки галасливо маніфестують свою потребу у свободі.

«Ми виросли, привчені до спорту та вітамінів, – пише один дванадцятирічний підліток, – але ми не вміємо бути задоволені. Дорослі кажуть, що дали нам все. Що вони трудилися й боролися до кінця, і все це для нас, для нашого добробуту, для нашого спокою. Але ми невдоволені. Ми хочемо чогось більшого».

Свобода як цінність реалізується в три етапи. Як все, що має свою цінність, вона є повільним та терплячим здобуванням.

Першим етапом є «свобода від…». Порив до свободи починається разом із відкиненням зовнішніх та внутрішніх обумовлень. Гідність людської особи вимагає, щоб людина не була скута ланцюгами хвороб, голоду, незнання, біди, технологічних маніпуляцій, натиску середовища, суспільства, політики, реклами тощо.

Існують також внутрішні ланцюги.

«Якщо хочеш, – пише Мішель Кваст, – ти можеш бути вільним, бо твоя людська свобода перебуває не на рівні твого тіла, а на рівні твого духу. Якщо ти хочеш бути вільним, то мусиш битися зі самим собою, мусиш здобувати свою свободу. Якщо ти кажеш, що це не твоя провина, що в тебе такий характер, що ти не можеш без цього обійтися, що щось є сильнішим від тебе, що всі довкола так кажуть, що ти чиниш щось всупереч своїй волі…. то ти вже не вільний, а невільник. Невільник самого себе, свого минулого, середовища, речей тощо».

Внутрішні ланцюги – це принизливі звички, егоїзм, пиха, манії, лицемірство, агресія, неспроможність контролювати свої інстинкти тощо.

Невільництво – це коли ти сприймаєш лише те, що тобі вигідніше, вибираєш лише найлегшу роль; це безумовне задоволення своїх інстинктів, прагнень, це надмірна прив’язаність до речей та осіб. «Моє невільництво, – пише один шістнадцятирічний підліток, – це відсутність зацікавленості навчанням у школі. Я не бачу причин, щоб цікавитися шкільним життям. Пора вийти з цього глухого кута».

Другий етап свободи – це «бути вільним через…». Свобода, яка справді чинить людину великою, – це здатність приймати рішення, можливість вибору, спроможність планувати. Отож, свобода стає енергією та постановою, яка ставить життя на службу ідеалу, вибраного особисто. Що більшим є ідеальний проект життя, то більшою є свобода.

«Чому ти не став собою?»

Звідси випливає інша важлива цінність: відповідальність. А це означає «відповідь на поклик іншої особи».

Письменник Елі Візель, лауреат Нобелівської премії миру, написав: «Коли ми помремо і підемо до неба, коли зустрінемо нашого Творця, то Він не запитає нас: “Чому ти не став Месією? Чому ти не винайшов ліки проти раку? Чому не став таким чи іншим?” Він запитає нас лише про одне: “Чому ти не став собою?”».

Це найважливіша відповідальність людини. Кожен з нас – інший. Кожен неповторний. Кожен має зробити щось, чого не зробить більше ніхто на світі. Однак є люди, які не припиняють повторювати: «Що я можу пожертвувати іншим? Що я тут роблю?» Кожна людина має розв’язок цієї величезної головоломки, якою є людська природа. Якщо хтось не візьме на себе відповідальності, то головоломка ніколи не буде повною. Якщо існує зневіра, смуток, нещастя, то це тому, що надто багато людей не виконали своє людське завдання.

Немає настільки убогої людини, яка не могла би дати щось іншим. Найменші та найтонші струмочки також потрібні землі.

Еріх Фром, відомий психіатр, стверджував, що нещастя сучасного життя полягає в тому, що багато з нас помирає раніше, ніж уповні народиться. Надто багато людей спостерігає за життям, не беручи в ньому активної участи. Вони не наражаються на ризик. Залишаються за межами поля.

Відчуття відповідальності полягає в тому, щоб взяти на себе визначені завдання, мати почуття обов’язку, приймати рішення та їх наслідки, Урешті-решт, прагнути ідеалів. Це також брати участь, а не лише спостерігати.

Попередній пост

Великі цінності

А тепер погляньмо, які великі цінності зустрічаємо на цих шляхах. Тобто, які «черешні» прищепилися до ... Читати далі

Наступний пост

Розбити шкарлупу

Третій етап свободи – це «бути вільним разом із...». Людина живе не задля того, щоб ... Читати далі