Красуня і Чудовисько

Жив колись дуже багатий чоловік, який мав трьох доньок. Одного дня він раптово втратив усі гроші. Отож змушений був продати дім, у якому мешкав, і переселитися в сільську хатину.

Дві старші доньки весь час лише скаржилися, бо тепер ніхто не запрошував їх у гості. Але наймолодша, яку за її вроду й м’який характер називали Красунею, не засмучувалася й терпляче переживала всі випробування, які випали на долю родини.

Одного дня батько зібрався до міста на пошуки роботи. Виїжджаючи верхи, запитав, що доньки хотіли б, якби йому вдалося заробити трохи грошей.

– Привези мені гарну сукню, – сказала найстарша.

– А мені – срібне намисто, – попросила середня.

– Я хочу лише одного – щоби ти цілий і здоровий повернувся додому, – відповіла Красуня.

– Та все ж існує те, що ти хотіла б мати!

– Ну що ж, тоді привези мені червону троянду, яку можна вплести у волосся, – з усмішкою відповіла Красуня. – Та тепер зима, і якщо ти її не знайдеш, то надто цим не переймайся!

– Зроблю, що зможу, – сказав батько й швидко поїхав.

Великий освітлений будинок

Але, на жаль, у місті все склалося не надто добре. Роботи ніде не було. Міг купити лише фрукти й шоколад для старших доньок, але не знайшов жодної квітки для Красуні. Мало того, на зворотній дорозі кінь почав накульгувати, й батько мусив іти пішки.

А потім здійнялася хуртовина, й бідолашний чоловік заблукав у темному лісі. Раптом серед завірюхи помітив великий дім з освітленими вікнами.

– Ох! Якби ж можна було там сховатися, – зітхнув.

Тільки-но це промовив, як брама розчахнулася, й вітер почав штовхати його в спину, змушуючи йти доріжкою, яка закінчувалася біля входу в будинок. Двері, заскрипівши, відчинилися, й чоловік побачив перед собою щедро накритий стіл, освітлений свічками.

Оглянувся на браму й помітив, що снігова круговерть тихенько зачинила її. Несміливо ввійшов у дім, і тієї ж миті двері зачинилися за ним. Тільки-но він почав нервово розглядатися навколо, як одне з крісел відсунулося від столу, немовби запрошуючи його зайняти це місце! “Без сумніву, я є тут бажаним гостем, – подумав. – Тож варто цим скористатися!” Коли досита наївся й напився, ліжко запросило його поспати й само розстелилося.

Наступного ранку чоловік прокинувся свіжий і відпочилий. Стіл приготував йому багатий і смачний сніданок. А у вазі красувалася чудесна червона троянда.

– Червона троянда! – вигукнув. – Яке щастя! Красуня все ж отримає подарунок!

Чоловік уже приготувався від’їжджати, сховавши червону троянду під полою плаща, як несподівано тишу розітнуло тривожне виття. З вогню в каміні сипонули іскри, а полум’я свічок затремтіло. Вхідні двері раптом відчинилися й у них з’явилася постать потвори.

Магічний перстень

Дивлячись на цю істоту, важко було сказати, чи це чоловік, чи тварина. Постать була вдягнута як людина, але замість рук мала волохаті лапи й зарослу шерстю голову.

– Крадеш мої речі? – грізно заричало Чудовисько, показуючи свої величезні ікла. – Гарно ж ти віддячуєш мені за мою гостинність!

Чоловік був ледь живий від страху.

– Прошу вибачити мені, пане. Троянду я хотів подарувати своїй доньці Красуні. Але, звичайно ж, негайно поверну квітку на місце!

– Запізно, – рикнуло Чудовисько. – Тепер можеш залишити її собі… а замість неї приведеш сюди свою доньку.

– Ні! – застогнав бідолашний батько. – Ні!

– Тоді я зараз з’їм тебе! – заричала потвора.

– З’їж мене, але не кривдь моєї доньки, – попросив бідолашний чоловік.

– Якщо вона прийде сюди, жодна волосина не впаде з її голови, – промовило Чудовисько. – Даю тобі слово! А тепер обирай!

Батько дівчини прийняв ці страшні умови, й Чудовисько дало йому чарівного персня, надягнувши якого й тричі обернувши на пальці, дівчина відразу ж мала опинитися в палаці потвори.

Біля брами бідолашний чоловік знайшов цілим і здоровим свого коня, але його зворотна дорога була сумною. Вдома зажурений чоловік розказав про все донькам.

– Чудовисько справді сказало, що не заподіє мені жодної шкоди, татку? – запитала Красуня.

– Дало мені своє слово.

– Ну що ж, тоді давай мені персня, – сказала Красуня, – й прошу вас, не забувайте про мене!

Поцілувала всіх, надягнула персня й тричі обернула його навколо пальця. Блискавично перенеслася в маєток Чудовиська.

Воно не чекало на неї, тож не бачила його кілька днів. Тим часом зачарований дім старанно піклувався про неї. Двері відчинялися, ліхтарі пересувалися сходами, прямуючи до потрібної кімнати, їжа з’являлася магічним чином. Красуню не лякали всі ці таємничі речі, тільки почувалася дуже самотньою.

Одного дня, коли вона гуляла в саду, зустріла Чудовисько. Побачивши його, злякалася й скрикнула.

– Не бійся, Красуне, – прошепотіло Чудовисько, намагаючись говорити якомога лагідніше. – Я лише хочу привітатися з тобою й запитати, чи тобі подобається в моєму палаці.

– Ох, – сказала Красуня, глибоко зітхнувши. – Я воліла би бути у себе вдома… але тут до мене ставляться дуже добре.

– А чи тобі не буде неприємно, якщо я трохи погуляю з тобою? – запитало Чудовисько.

Від того дня Чудовисько часто приходило до Красуні, але ніколи не сідало за стіл разом з нею, щоб не бентежити дівчини.

“Прошу тебе, не помирай!”

З часом Красуня зрозуміла, що насправді Чудовисько має добре й благородне серце. Невдовзі дуже звикла до нього й з нетерпінням чекала кожної наступної зустрічі.

– Існують люди, що є набагато більшими потворами від тебе, – казала Красуня. – Ти подобаєшся мені в тисячу разів більше, ніж ті, що мають людський вигляд, а їхнє серце фальшиве й невдячне.

Одного вечора, коли Красуня читала, сидячи біля каміна, Чудовисько підійшло до неї і несподівано промовило:

– Красуне, виходь за мене заміж!

Чудовисько мало такий сумний вигляд, що Красуні стало його шкода.

– Ти мені подобаєшся, але не можу вийти за тебе заміж. Завжди буду твоєю доброю подругою, – відповіла Красуня.

Чудовисько, однак, часто повторювало свою пропозицію. Дівчина весь час ввічливо відповідала “ні”.

Одного дня Красуня побачила в чарівному дзеркалі, яке подарувало їй Чудовисько, що її батько дуже хворий. Тож попросила потвору дозволити їй відвідати його.

– Можеш піти додому на вісім днів, якщо поклянешся, що повернешся, – сказало Чудовисько.

Красуня пообіцяла й тієї ж миті опинилася вдома. Тільки-но батько побачив її, йому відразу стало ліпше.

За той час, що Красуні не було, сестри повиходили заміж, але не стали щасливими. Перша одружилася з марнославним і самозакоханим чоловіком, який цілими днями лише дбав про свій вигляд. Друга вийшла заміж за спритного, але злого чоловіка, який увесь час розважався тим, що набридав дружині й принижував її, щоби продемонструвати, який він розумний. Красуня тим часом розповіла батькові про вихованість і доброту Чудовиська.

Тиждень пролетів миттєво. Трохи через заздрість, а певною мірою з цікавості сестри почали вигадувати різні причини, щоб затримати Красуню. Намагалися зробити так, щоби вона забула про обіцянку, яку дала Чудовиську. Минув і другий тиждень, але нічого не сталося.

Та одного вечора, коли Красуня, сидячи перед дзеркалом, чесала своє волосся, її відображення зникло, й вона побачила Чудовисько. Воно лежало біля фонтану, майже повністю вкрите опалим листям. Чудовисько помирало без неї.

– Ох! – скрикнула Красуня, заплакавши. – Прошу тебе, не помирай! Іду до тебе!

Тричі обернула персня навколо пальця й опинилася в саду біля Чудовиська.

– Пробач мені, будь ласка, – ридала, обіймаючи величезну голову. – Я не хотіла вбити тебе. Кохаю тебе!

Тільки-но Красуня промовила ці слова, як дім засяяв великою кількістю світел. Красуня побачила це сяйво крізь сльози.

А потім Чудовисько заговорило, але тепер його голос був іншим, аніж звичайно.

– Поглянь, Красуне, що зробило твоє кохання.

Красуня витерла сльози й побачила, що обіймає голову, вкриту світлими кучерями. Чудовисько зникло, а замість нього перед нею постав прегарний юнак.

– Хто ти? – прошепотіла.

Він обняв її.

– Я – принц, – відповів. – Чарівниця перетворила мене на потвору, й тільки щире кохання дівчини могло мене врятувати. Я так тішуся, що ти повернулася. А тепер ти вийдеш за мене заміж?

– О так, мій принце!

І відтоді вони жили разом довго й щасливо.

* * *

Казка акцентує на значенні внутрішніх цінностей. У сучасному суспільстві, яке передусім приділяє увагу естетичному вигляду, легко забути про них, віддавши перевагу зовнішнім ознакам. Велика душевна доброта зробила “милою” навіть таку потворну істоту, як Чудовисько. Справжня любов має величезну владу. Їй навіть вдається перетворити Чудовисько на прегарного принца.

Попередній пост

Золота кулька

Коли ліси були ще такі густі, що вкривали землю, немов ковдра, пофарбована в різні відтінки ... Читати далі

Наступний пост

Королева бджіл

Жили колись троє королівських синів. Одного дня двоє старших принців поїхали шукати пригод і щастя, ... Читати далі