Щоденні клопоти

Одна з головних причин сірості, одноманітності нашого життя, як ми вже з’ясували, полягає в нашому ставленні до цього життя: як ми думаємо про нього – таким воно і є.

Часто такий сумний погляд на життя спричиняють усілякі негаразди та складні обставини, яких, на жаль, часто просто неможливо уникнути в житті. Проте від нас залежить, як ці негаразди ми сприйматимемо: адже часто саме негаразди примушують людину змінити своє життя до кращого. У подібних випадках часто кажуть, що в людини немає вибору, хоча насправді вибір завжди є: або долати перешкоди, або ж здатися, склавши руки. Тільки про другий варіант не дуже згадують ті, хто обрав перший, а от саме хто обрав другий, часто скаржаться, що в них не було вибору… Це так, до слова.

Найдивовижніше, що найчастіше людину ламають, психологічно нищать маленькі негаразди, а великі, навпаки, зазвичай мобілізують. Може справа тут не в оточуючій дійсності, а в самій людині? Що знову таки повертає нас до вислову Марка Аврелія: «Наше життя є те, що ми думаємо про нього». Просто коли людину сягає дійсно важке випробовування, їй немає часу думати про те, що її спіткало, шкодувати себе, задаватися питанням: «За що мені Це?». Вона просто починає вирішувати, долати його. Звісно, не факт, що вона вирішить цю проблему, проте мова тут йде не про життєві негаразди, а наше ставлення до них.

По-іншому ж ситуація складається, коли людину просто таки «бомбардують» маленькі проблемки, не даючи їй навіть хвилини спокою, між іншим для багатьох – це повсякденна картина їхнього життя. Але все таки в цій метушні в людини з’являється вільна хвилинка, навіть мить, щоб задати собі цілком логічне запитання: «За що мені Це?». І тут зазвичай у людини є кілька варіантів відповіді:

  1. Забути це запитання до… наступного разу.
  2. Почати скаржитися, нити на життя, поступово перетворюючи його на сіре, одноманітне існування, або ж…
  3. Щось змінити в ритмі свого життя, спланувати по-іншому свій час, а не кинути геть все, як часто пропонують у глянсових журналах. Кидати все доводиться якраз тоді, коли людину спіткає дійсно якесь нещастя…

Ми нікуди не подінемося від щоденних проблем, якими просто всіяне наше життя, проте від нас залежить, як ми будемо до цього ставитися. Як не дивно, але розуміння цього: «що я долаю проблеми, а не вони мене», ще й як допомагає. Також у цьому допоможе більш відповідальний підхід до планування свого часу: часто основний клопіт виникає в нас не через проблему, а через брак часу для її вирішення, яким ми, якщо бути чесними, деколи послуговуємося вкрай нераціонально: відкладаємо на потім те, що можемо зробити сьогодні, а коли настає «потім», у нас бракує часу на вирішення поточних проблем… От що ми мали на увазі під пунктом №3.

Редакція сайту