Витривалість

Витривати до кінця

У віці 23 років аргентинська піяністка Анна Марія Тренсі мала гроші, любов, талант та багатообіцяючу кар’єру. Видавалося, що все вкладається якнайліпше. Так було аж до того дня, коли в Бельгії вона їхала своїм «Фіятом». Анна Марія дуже любила швидку їзду, часто їздила на швидкості 160 км/год. І раптом вона опинилася на вулиці, яка була заблокована вантажівками.

Різко загальмувала. Авто страшенно струсонуло, його занесло на слизькій дорозі. Удар був настільки страшний, що автомобіль розламався на дві частини. Анну Марію в дуже важкому стані забрали до лікарні.

«Це чудо, що ви вижили», – через місяць казав жінці нейрохірург, який її оперував. – Але я побоююсь, що ви більше не зможете грати на фортепіяно. Частина вашого мозку, та, яка відповідає за навчання та пам’ять, зазнала значних пошкоджень. Якби я був на вашому місці, то повернувся б додому й задумався над вибором нового роду занять».

Для Анни Марії музика була усім. «Заспокойся, – сказала їй мама, – якщо ти справді хочеш бути такою, як до цього, то я впевнена, що тобі вдасться».

Коли вони повернулися до Буенос-Айреса, то взялися за роботу. Анна Марія поклала долоні на клавіші фортепіяно. Однак коли спробувала натиснути одну з клавіш, деякі частини її мозку блискавично відреагували й вона відчула страшенний біль голови. Повторювала ці спроби ще впродовж кількох хвилин, а потім ледве дійшла до ліжка і, скулившись, лягла.

Через два тижні вона вже могла стерпіти сильний біль голови і недоладно стукати двома пальцями по клавішах. Через шість місяців таких вправ Анна Марія з великими труднощами все ж могла заграти одну з тих вправ, яку може виконати навіть шестирічна дитина.

Це тривало три роки. Кожного дня Анна Марія годинами грала на фортепіяно. Перші концерти, які вона дала через дев’ять років після трагічного випадку, мали катастрофічний результат Через дванадцять років вона погодилася дати концерт у Тавн-Гал у Нью-Йорку. Коли закінчила свій виступ, викликала шквал аплодисментів та захоплення.

Анна Марія знову була піяністкою.

Витривалість – це:

Довести до кінця те, що має бути зроблене і те, що було почате. Витривалість – це риса, яку дітям і молоді здобути нелегко. Спочатку дії та вчинки молоді наповнені великим ентузіазмом, а потім, коли видається, що немає жодного поступу, що все іде погано, а труднощі лише збільшуються, приходить втома. Зазвичай початок дуже гарний, і гарним є завершення. Однак те, що знаходиться між початком і кінцем кожної ініціативи, нікому не подобається.

Регулярне виконання завдань та дрібних довірливих прохань, дотримання обіцянок, вміння довести справу до кінця, – це дії, які вимагають особистих зусиль та витривалості.

Витривалість та впертість (або затятість) – це не одне й те ж. Рішення, яке ми прийняли одного разу, не треба реалізувати за будь-яку ціну, особливо, якщо ми усвідомлюємо, що воно було помилковим. Якщо в той день, коли ми планували прогулянку в гори, почалася злива, то розпочати похід буде проявом дурості, а не витривалості.

Поставити собі цілі й досягти їх. Людям, які хочуть робити кілька справ одночасно, прагнуть воювати відразу на кількох фронтах, не буває легко. Натомість витривалі особи вміють визначити собі чіткі й близькі цілі, а потім відчувають гордість через те, що їм таки вдалося їх досягти.

«Стати знаменитим футболістом» – це мрія мільйонів хлопців. Однак перша мета, яку треба собі поставити – це не давати цікаві інтерв’ю, а навчитися копати м’яч.

Вміння організуватися. Хаос – це ворог витривалості. Бо вона вимагає вміння застосовувати найліпші тактики задля досягнення поставленої цілі. Найліпша тактика, яка допоможе виправити оцінки з математики, – це не подарувати вчительці букет квітів, а щодня виконувати домашні завдання.

Не відкладати все на завтра. «Я знаю, що повинен зробити це зараз. Але зроблю пізніше». Це помилковий, але дуже поширений підхід до справ. Небагато осіб може сказати цілком чесно, що вони ніколи не відкладали свої справи на потім.

«Сподіваюся, що справи налагодяться», «Я хотів би, щоб справи йшли ліпше», «Хтось про це подбає». Це улюблені фрази тих осіб, які люблять відкладати справи на завтра. Своїми «можливо», «сподіваюся», «може» вони дають собі чудову нагоду, щоб сьогодні нічого не робити. Це мистецтво жити вчорашнім днем та уникати сьогоднішнього.

Витривала особа береться за вирішення актуальних справ і не відкладає їх «на потім». Вона визначає дні та години конкретних дій, вирішує бути втомленою лише перед тим, як лягти спати, не дозволяє собі виправдовуватися поганим самопочуттям, щоб відкласти справи або й уникнути їх. Відповідальна людина не «сподівається», не «висловлює побажань». Вона діє.

Попередній пост

Оптимізм

Людина-весна Боб Стівенс залишив свою рідну місцину наприкінці листопада і подався до Нью-Йорка, щоб там ... Читати далі

Наступний пост

Порядок

На все є свій час і місце Говорить сімнадцятирічна Леля: «Моя мати – це справжня ... Читати далі