Завжди незадоволений хлопець

Жив колись серед ескімосів син вождя племені. Мав вередливий характер і мінливий настрій. Швидко втомлювався від своїх занять, розваг і людей, які його оточували. Майже завжди був чимось невдоволений, хоча нічого йому не бракувало.

Вітер Прагнень

Одного весняного дня Вінасчюа – саме так звали хлопця – сидів на зеленій луці. Разом з вітром до нього долинули запахи нової пори року. Чимало маленьких звіряток, які щойно прокинулися із зимового сну, виглядали зі своїх нірок. Здавалося, що все навколо тішиться сонячному теплу. Але Вінасчюа не поділяв радості навколишньої природи й позіхав від нудьги.

Раптом вітер подув сильніше, і юнакові здалося, що він почув, як хтось каже:

– Я – Вітер Прагнень! Я – Вітер Прагнень! Синку, чого ти бажав би? Синку, чого прагнеш?

– Я хотів би не нудьгувати! – відповів хлопець. – А ще мені не подобається ця делікатна весна. Бажаю, щоби сонце гріло сильніше й моя шкіра засмагла.

– Чи ти впевнений, що хочеш, щоби настала осінь? – поцікавилося Джерело Прагнень.

– Цілком!

Відтак вода, що текла з джерела, перетворилася на численні прозорі мотузки, які обвилися навколо юнака й почали обертати, обертати, обертати ним з шаленою швидкістю. Обертали ним упродовж годин, днів, ночей, тижнів, місяців. І врешті настала осінь.

Дощ Прагнень

Приємно пахло печеним м’ясом. У великій кімнаті з дерев’яною стелею, в гарній корчмі, було приготовано багато столів, а навколо них чимало людей святкувало свято полювання, попиваючи свіже пиво. Всі – і молоді, і старі – співали й жартували.

Наприкінці гостини група музикантів почала настроювати інструменти, а молодь – готуватися до танців. Місяць, розсипаючи повсюди свої срібні промені, білів у чистому небі, наче торт.

Вінасчюа вийшов з корчми. Коли хтось сказав йому, щоб повертався й танцював з іншими, він нетерпляче відмовив, немовби кажучи: “Ага, тільки танців мені не вистачає!” Потім почав позіхати, ніби все це страшенно його втомило.

Округле лице місяця раптом потемніло, сховавшись за хмарою. Почався дощ. То був не надто сильний дощ, але набридливий, затяжний. Його крапання було схожим на чийсь голос, що весь час повторює ті самі слова.

Молодь почала радісно танцювати. Спохмурнілий Вінасчюа стояв під дощем, який падав щораз сильніше. Якоїсь миті хлопцеві здалося, що він чує, як хтось говорить:

– Я – Дощ Прагнень! Я – Дощ Прагнень! Чого хочеш, сину? Чого прагнеш, сину?

– Я хотів би плавати в ріці, а не сидіти тут, як дівчина, й вдихати запахи! Добре було б, якби вже настало літо!

– Чи ти впевнений, що хочеш, щоб уже тепер було літо? – перепитав Вітер Прагнень.

– Цілком! – відповів Вінасчюа.

Відтак Вітер Прагнень подув ще сильніше. А потім підхопив юнака й почав обертати, обертати, обертати його з шаленою швидкістю. Обертав ним годинами, днями, ночами, тижнями, місяцями. І раптом настало літо.

Немов прокинувшись із глибокого сну, Вінасчюа розплющив очі. Сонце світило яскраво й сильно, навколо буяли зелені рослини. З джерела текла кришталево чиста вода, яка трохи нижче перетворювалася на потік.

Вінасчюа охоче викупався б, але вирішив:

– Роздягатися – зайва праця. А крім того, хіба купатися – це приємно?

Ще якусь хвилю дивився на відблиски сонця на блискучій, наче дзеркало, поверхні води, а потім почав позіхати.

Вода шуміла щораз голосніше і якоїсь миті прошепотіла на вухо Вінасчюа:

– Я – Джерело Прагнень! Я – Джерело Прагнень! Синку, чого хочеш? Синку, чого прагнеш?

– Як нудно! – скаржився хлопець. – Мені вже набридли сонячні промені, які відбиваються від водяної поверхні. Літо таке одноманітне. Я хотів би, щоби вже була осінь, час, коли варять нове пиво, а вся молодь збирається, співає пісні і танцює до пізньої ночі навколо столів, заставлених запашними стравами.

– Чому ти не користаєш з літньої пори, розважаючись разом з друзями? – запитало Джерело Прагнень.

– Бо літо мені не подобається. Мені смертельно нудно! – закричав хлопець. – Усі ці люди заважають мені. Я хотів би опинитися сам на прегарній засніженій горі. Бажав би їздити на лижах засніженим схилом гори. Так, справді, хочу, щоб уже була зима!

– Чи ти впевнений у тому, що прагнеш, щоб негайно настала зима? – запитав Дощ Прагнень.

– Цілком!

Відтак дощ став ще ряснішим і огорнув хлопця, немов простирадло. Потім почав ним обертати, обертати, обертати з шаленою швидкістю. Обертав упродовж годин, днів, ночей, тижнів, місяців. Аж поки не настала зима.

Вінасчюа опинився на вершині гори з лижами на ногах. Розпочав шалений спуск схилом, вкритим прегарним пухнастим снігом. Деякий час це йому страшенно подобалося. Чув свист вітру у вухах. З’їжджав, наче стріла. Потім піднявся нагору й знову спустився вниз. Зробив так двічі, після чого сказав:

– Я втомився. Цілий час те саме! А крім того, мені дуже холодно. У мене змерз кінчик носа!

Раптом він почув якийсь гуркіт, немов десь прогримів грім. Але цей звук не стих, а щораз більше наближався, хоча блакитне небо було чисте.

– А може, то лавина? – подумав. – Цього тільки не вистачало! Що за неприємна пора року! Швидше б уже весна!

Лавина Прагнень

Гуркіт грому ставав щораз грізнішим. Але то був не грім. То справді була лавина, яка зсувалася з гори. Раптом шум, спричинений нею, перетворився на голос, який промовив:

– Я – Лавина Прагнень! Я – Лавина Прагнень! Синку, чого ти хочеш? Синку, чого прагнеш?

– Завжди ті самі слова! – відповів розгніваний хлопець. – Чого я маю прагнути, крім змін, якщо мене нічого не влаштовує. Не люблю, коли до мене ставляться так, як до вередливої дитини. Я хотів би… хотів би мати більше років. Бажав би вже бути старим!

Тільки-но промовив ці слова, як його накрила лавина, й він покотився вниз. Летів з шаленою швидкістю впродовж годин, днів, ночей, тижнів і років.

Лавина принесла його в долину, схожу на криницю, стінами якої були прямовисні схили гір. Тут усюди лежало безліч сірих каменів. Вінасчюа сів на один з них. Його волосся було цілком сиве, а довга біла борода сягала грудей. Спробував встати, але ноги вже не тримали його. Глянув на свої руки. Вони були худі й зморщені.

– Я вже зовсім старий! Невже це можливо, щоб час минав так швидко?

Лавина Прагнень відповіла:

– Так, на жаль, це можливо.

– А чи можу я висловити ще одне бажання? – запитав Вінасчюа.

– Про що йдеться? – запитала Лавина.

– Я хотів би більше нікуди не поспішати, бажав би насолоджуватися часом, який біжить так, як йому подобається, й тим усім, що він несе із собою!

Лавина Прагнень схопила його й знову покотила. Так тривало багато годин, днів, ночей, місяців і… років.

Вінасчюа знову став юнаком, який сидів на луці й слухав шелестіння весняного вітру, як це було в той день, коли захотів, щоб негайно настало літо.

Чи пам’ятав, яким був тоді нетерплячим? А може, зовсім забув про свої подорожі в часі? Що робив відтоді? Як поводився згодом?

Історія про це мовчить. Бо ніхто про це не розповів. Спробуйте самі собі це уявити.

* * *

Нині діти вміють майстерно перемикати телевізійні програми за допомогою пульта. Навчилися вибирати те, що їм “подобається”. Натомість те, що не подобається, вони змінюють, усувають, вимикають. Такий спосіб діяльності зі сфери перемикання телевізійних каналів невпинно заповнює щоденне життя.

“Приємність” стає звичним критерієм вибору. “Нудних” речей слід уникати будь-якою ціною.

Саме така проблема характерна для героя оповідання. Його життя здається йому нудним. Він постійно повторює: “Мені дуже нудно!”

Хлопець не вміє помічати краси й багатства переживань, почуттів, які приносить із собою кожен новий день. Його уява помирає, час стає для нього не даром, а мукою, якої слід якнайшвидше позбутися, миттєво проживши своє життя.

Вітер, Джерело, Дощ, Лавина Прагнень вислуховують хлопця, але, втрутившись, змушують його зрозуміти, що кожен з нас мусить дуже відповідально ставитися до чудесного дару, яким є час. Це дар, який дається один раз і не повторюється. Змарнованого й втраченого часу не можна повернути. Те, що було дано Вінасчюа, звичайні люди не зможуть отримати.

Попередній пост

Королева бджіл

Жили колись троє королівських синів. Одного дня двоє старших принців поїхали шукати пригод і щастя, ... Читати далі

Наступний пост

Чому на світі існують пустелі?

Коли маленькі марокканці з подивом дивляться на величезні піщані простори Сахари, яка оточує їхні села, ... Читати далі