Чому на світі існують пустелі?

Коли маленькі марокканці з подивом дивляться на величезні піщані простори Сахари, яка оточує їхні села, дідусі розповідають їм цікаву історію:

– Чи повірите, чи ні, але колись уся земля була зеленою й свіжою, наче листя, яке щойно розпустилося. Тисячі струмків текли серед трав, а фіги, помаранчі, кедрові горіхи й фініки росли на одній гілці. Лев бавився з овечкою, а людські племена жили в мирі й не знали, що таке зло.

На початку світу Господь сказав людям:

– Цей заквітчаний сад належить вам і вашими є плоди його. Пам’ятайте, однак, що після кожного вашого злого вчинку я кидатиму на землю одну піщинку, тож одного дня зелені дерева й свіжа вода можуть зникнути.

Довгий час люди пам’ятали про застереження й не чинили нічого злого. Проте одного дня двоє бедуїнів посварилися за верблюда. І тільки-но прозвучало перше погане слово, Господь кинув на землю піщинку, таку маленьку й легеньку, що ніхто її не помітив.

Невдовзі від злих слів люди перейшли й до поганих учинків, і на землю впало чимало нових піщинок. Тож з’явилася маленька купка піску, яка ставала щораз більшою.

Приходили люди й з цікавістю дивилися на неї.

– Що це таке, о Господи племен? – питали вони.

– Це – плід ваших поганих учинків, – чули вони у відповідь. – Щоразу, як ви чинитимете неправильно, як підніматимете руку на брата, як брехатимете й обдурюватимете, нова піщинка падатиме на цю купку, й хто знає, чи одного дня пісок не вкриє всю землю.

Та люди почали сміятися.

– Навіть якби ми були найгіршими з найгірших, не вистачило б мільйонів років, щоби цей легенький пісок зміг завдати нам якоїсь шкоди. А крім того, хто б то боявся якоїсь купки піску?

І знову почали обдурювати один одного й битися між собою, аж поки врешті пісок повністю не вкрив зелених пасовищ і полів. Струмки перестали текти, а тварини змушені були деінде шукати поживи й води.

Так утворилася пустеля, й відтоді племена з наметами й верблюдами блукають поміж піщаними дюнами, згадуючи про втрачену зелену землю. А часом посеред пустелі вони бачать те, чого вже нема: блакитні озера й заквітчані дерева. Але то тільки видіння, які відразу ж зникають, котрі називають міражами. Лише там, де люди продовжують жити, дотримуючись правди, ще є зелені пальми й чисті джерела, й пісок не може їх знищити, а тільки оточує, як море острови. Подорожні називають ці місця оазами й зупиняються там, щоб відпочити й підкріпитися, завжди згадуючи слова: “Не перетворюйте зеленого світу на пустелю”.

Тепер ви знаєте, чому на світі існують пустелі.

* * *

“Чому на світі існують пустелі?” – ця марокканська легенда прекрасна ілюстрація про колективну відповідальність людей.