Чудесна історія про солодкі ніжності

Колись давно існувала країна, де жили щасливі люди. Всі були друзями, любили одне одного, бавилися, й кожен завжди й усюди допомагав своєму ближньому. Так було і на вулиці, і тоді, коли люди стояли в черзі на пошті, і перед школою.

За всім цим, звичайно ж, крилася певна таємниця.

Отож, народжуючись, кожна дитина отримувала мішечок, наповнений солодкими ніжностями. Не відомо, скільки їх було в кожному мішечку, бо ніхто їх не рахував. Але здавалося, що солодких ніжностей там безконечна кількість, бо щоразу, як хтось устромляв у мішечок руку, завжди знаходив там хоча б одну солодку ніжність.

Солодкі ніжності високо цінувалися. Всі, хто отримував їх, відчували насолоду й симпатію до інших. Натомість тим, які їх не мали, починали докучати різні недуги, вони слабшали та сумували.

Однак у той час легко було роздобути солодкі ніжності. Коли хтось хотів отримати їх, підходив до іншої людини й прямо казав їй: “Мені потрібна одна солодка ніжність”. Ця особа встромляла руку у свій мішечок і виймала одну солодку ніжність розміром з дитячу долоню.

Солодка ніжність починала всміхатися й рости, поки не ставала великою, ніжною, м’якою й теплою.

Той, хто її отримував, розтирав собі нею серце, щоки й руки, і його відразу огортала хвиля тепла й доброго фізичного та духовного самопочуття. Люди невпинно обмінювалися солодкими ніжностями, а оскільки вони були безкоштовні, то в кожного їх назбирувалося чимало. Таким чином, майже всі жили щасливо й були сердечні та милі.

Страшна Бедьзефа

Майже всі, бо все ж таки була одна особа, якій дуже не подобалося, що люди обмінюються солодкими ніжностями. Її звали Бельзефа. Вона була підступною й злою чаклункою.

Чоловіки, жінки й діти почувалися такими щасливими, що більше не купували її настоянок і любовних напоїв. Справи Бельзефи йшли дедалі гірше, тож, аби уникнути цілковитого банкрутства, чаклунка придумала диявольський план.

Якось уранці вона проникла в одну родину, наблизилася до батька, який читав газету, і вказала йому на дружину, що пригортала до себе наймолодшу донечку.

“Невже ти не бачиш, як щедро твоя дружина обдаровує солодкими ніжностями доньку? Якщо так піде й далі, то для тебе їх уже не вистачить!” – прошепотіла Бельзефа.

Чоловік занепокоївся. “Чи ти хочеш сказати, що якщо роздаватимемо солодкі ніжності іншим, то їх невдовзі не стане в нашому мішечку?”

“Безперечно!” – відповіла чаклунка.

“У певний момент настане кінець!”

І, глузливо сміючись, полетіла геть на своїй турбо-мітлі.

Тато серйозно сприйняв слова Бельзефи. Від того часу щоразу, коли він бачив, як дружина роздає солодкі ніжності дітям, відчував сум і неспокій. А якщо чаклунка мала рацію? Він сказав про це дружині. Вона теж злякалася. Конче треба економити солодкі ніжності. Через деякий час діти, помітивши, що поведінка батьків змінилася, теж почали непокоїтися, думаючи, що марнують солодкі ніжності, даючи їх іншим людям.

Незабаром цей щасливий край цілком змінився. Люди майже перестали сягати рукою до мішечків по солодкі ніжності. Робили це щораз рідше й щодня ставали жадібнішими. Невдовзі всі відчули, що їм бракує солодких ніжностей, а край став менш теплим і солодким. Чоловіки, жінки й діти перестали посміхатися, бути ввічливими, допомагати одне одному. Чимало людей почали хворіти, а дехто навіть помер через брак солодких ніжностей. А багато мешканців краю знову занадилися до крамниці Бельзефи, де купували любовні напої та магічні порошки.

Ситуація погіршувалася. Підступна Бельзефа не хотіла, щоб люди помирали, бо в такому випадку не могли б купувати її напоїв і настоїв.

Тож придумала новий план.

Майже такий самий мішечок

Бельзефа роздала всім мішечки, дуже схожі на ті, в яких зберігалися солодкі ніжності, лише з тією різницею, що нові були холодними, тоді як справжні – теплими.

У ці мішечки Бельзефа поклала гіркі колючки. Гіркі колючки не робили тих, хто їх отримував, милими й ніжними, а навпаки, дратували, викликали підозри й породжували мстивість. Однак це було ліпше, ніж нічого, принаймні люди, використовуючи їх, не в’янули так швидко, як до цього часу.

Отож, якщо хтось тепер казав: “Я хотів би отримати солодкі ніжності”, – ті люди, які боялися вичерпати свої запаси, відповідали: “Не можу дати тобі солодких ніжностей, але, може, хочеш гірких колючок?”

Таким чином, усюди люди почали давати одне одному гіркі колючки. Таке діялося в сім’ях – між матусями й татусями, батьками й дітьми та між самими дітьми, на вулицях, а також у школах, на фабриках і в установах. Усі були роздратовані, холодні, колючі, похмурі й заздрісні.

Дехто пішов навіть на те, що почав прикрашати гіркі колючки кольоровим пір’ям чи шматками вати. Той, хто їх отримував, якусь мить перебував в омані, та коли торкався ними до щік і серця, відчував лише холод і сум.

Мила дівчинка

Та згодом трапилося щось надзвичайне. До тієї сумної країни приїхала одна дівчинка, з очами, сповненими світла, й милою усмішкою. Здавалося, що вона ніколи не чула про підступну чаклунку, бо всім роздавала солодкі ніжності повними пригорщами і не боялася, що їх не вистачить. Дівчинка роздавала їх задарма, хоча її ніхто про це не просив.

Чимало людей висловлювали невдоволення й відкрито засуджували її за те, що вона вчила дітей роздавати солодкі ніжності і не думати, що дуже швидко вони можуть вичерпатися. Натомість діти дуже любили її, бо добре почувалися в її товаристві. А згодом вони теж почали роздавати солодкі ніжності, щойно в них виникало таке бажання.

Дорослі прийняли закон, який мав запобігти надмірно частому роздаванню солодких ніжностей. Але діти продовжували це робити. А оскільки їх більше, ніж дорослих, то, можливо, їм вдасться перемогти.

Щоб дізнатися про це, мусите пильно розглядатися навколо.

* * *

Оповідання стосується стосунків між людьми. Мішечок з солодкими ніжностями означає здатність кожної особи випромінювати доброту й любов. Солодкі ніжності представляють всі грані любові: благородство, ввічливість, розуміння, заохочення, терпимість, оцінювання зусиль чи праці іншої людини, компліменти, втішання… – тобто все те, що полегшує життя й робить його щасливішим. Це невичерпна сила, яка є легкою у використанні.

Оповідання ставить просте запитання: якщо так легко можна давати іншим людям щастя, то чому ми цього не робимо? Бо є дивна скупість, яка заважає людям обмінюватися люб’язностями й добротою; є зла чаклунка, яка сховалася в людському серці й так впливає на людей, що вони стають скупими й схильними завдавати болю ближньому. Таким чином світ стає насправді бридким і злим.

Безіменна дівчинка уособлює все те, що може змінити стосунки між людьми. Перший крок полягає у відкритті невичерпності власного мішечка з солодкими ніжностями, у відкритті здатності створювати навколо себе атмосферу щастя за посередництвом власної люб’язності й доброти. Такими є джерела миру.

Наступний пост

Ріка без мосту

Колись було собі два містечка: одне – на правому березі ріки, а інше – на ... Читати далі