Відсутність мотивації

Більшості людям притаманна надія (а для декого це може бути вірою) на те, що майбутнє буде кращим, ніж сьогодення. Втім, це майбутнє зазвичай більшість людей розчаровує і вони починають згадувати «старі добрі» часи, хоча часто «доброго» в тих часах є лише те, що вони минули.

Загалом, це дуже добре, що люди пам’ятають чи надіються на добре, бо в іншому разі наше життя перетворилося на суцільне пекло, а так ці мрії-сподівання все таки приносять трохи радощі в сірі будні. Між іншим, саме цими сподіваннями на краще пояснюється любов багатьох українців до свята Нового року: люди очікують, що новий рік буде кращий за попередній. Хоча, насправді, буде новий рік краще за попередній чи ні, передусім залежить від нас, а не від обставин або ж щасливого випадку, як на то надіється багато людей.

За цією самою аналогією можна порівняти ті сподівання, які покладають батьки на освіту власних дітей, що склалися в українських реаліях. Багато батьків розуміють, що сучасна українська школа дає купу знань, які просто не знадобляться в житті. При чому цей факт так впадає у вічі, що мимоволі складається враження, що мета української школи полягає не в тому, щоб передати дітям певні знання та навички, які знадобляться їм у житті (знання передаються, а от чи знадобляться вони в житті – от у чому питання), а в тому, щоб просто чимось зайняти дітей протягом 10,11,12 років. З цим сумним фактом погодяться багато батьків, проте багато хто з них вважає, що зі вступом у середньо-спеціальний, або тим більше у вищий навчальний заклад, ситуація кардинально зміниться.

Ситуація зміниться, проте вона передусім залежить від мотивації самого студента отримати потрібний для нього фах, а не просто самим фактом його перебування в стінах того чи іншого навчального закладу. На жаль, але це перебування і навіть ретельне слідування навчальній програмі не робить зі студента автоматично кваліфікованого спеціаліста. Для того, щоб отримати фах, студенту потрібне сильне бажання його здобути, тобто потрібна особиста мотивація, а не просто бажання батьків, щоб їх син чи дочка були лікарем, економістом, юристом і т.д. Але так склалося, що з мотивацією в більшості українських студентів якраз виникає проблема: її в них просто немає.

Багато українських студентів вчаться не для того, щоб отримати фах, а роблять це зовсім з інших причин: бо так захотіли батьки, чи, навпаки, хотіли втекти подалі від батьків, чи ще з якихось причин. Суть не в тому, головне, що тут немає мотивації, а є надія (передусім батьків), що отримана освіта, особлива вища освіта, покращить життя їх дитини. Тобто сама наявність диплому про освіту змінить життя на краще. Де тут логіка? – Її немає.

Хочете, щоб навчання принесло вашій дитині користь? Дитина сама повинна цього захотіти, і це треба прищеплювати не під час вступних іспитів, а ще зі шкільної лави. І робити це доведеться самим батькам: на жаль, українська школа на сьогодні, за винятком поодиноких випадків, на це поки ще не здатна – прищепити дітям любов до знань. І як вже згадувалось на сторінках цього сайту: пожинати наслідки виховання (або ж його відсутності) передусім доведеться вам.

Сподіваємось, що ця інформація була корисною для Вас.

З любов’ю, редакція сайту