Жінка як хижак

«Здрастуйте, Маріє. У статті про боксера, який вийшов на ринг, аби дружина не докоряла йому за його інвалідність, Ви пишете, що життя без любові перетворюється на бійню. Я згоден з цим. Тільки додам: зараз любов вбивають саме жінки. Сьогодні жінка – хижачка, і її здобич – чоловік.

Я не маю на увазі професіоналок – ці були завжди. Я навіть не про тих дуреп, які, начитавшись журнальних рецептів, як підчепити і утримати партнера, щиро вважають, що чоловік –лише засіб для досягнення їх цілей. Що чоловік – йолоп, і якщо ти навчилася натискати на потрібні клавіші його єства, він таки тебе утримуватиме і ублажатиме. Чому? «Бо я цього гідна». Цих наївних простачок шкода, звичайно, але я не про них. Річ у тім, що споживче ставлення до чоловіка, ставлення до чоловіка як засобу, непомітно для всіх стало нормою. Телебачення, ЗМІ роблять з найудачливіших мисливець приклад для наслідування. Зайдіть на сайти знайомств – не порносайти, у прямолінійності порносайтів є своєрідна чесність! Тут хоч би все ясно. Зайдіть на сайти знайомств. Приголомшливо, але в жінок сьогодні немає жодних бар’єрів! З простодушною безсоромністю вони виставляють себе на продаж і після цього, ясна річ, відчувають, що мають право вимагати в обмін повний комплект послуг! Причому нікого це не бентежить. Йде, ні, навіть не війна статей – йде торг. А де торг, там і постійний пошук вигідніших партнерів. І спекуляція, і шахрайство – куди ж без цього? Сьогодні жінка звела любов до способу спекуляції. Хочеш нав’язати сумнівний товар – згадай про любов!

От і моя друга дружина, ні, не присоромившись того, що накоїла, а просто злякавшись, що доведеться відповідати, благала мене: «Заспокойся, давай залишимо все як є! Я люблю вас обох!»

Маріє, перший раз я одружився в двадцять, на третьому курсі. Це була любов, і якщо б не Алькіна хвороба, ми б були разом і до цього дня. Розумієте, звичайна любов, у звичайному гуртожитку – дев’ять метрів щастя на двох, де упереміш з моїми конспектами з квантової фізики валялися Алькіни малюнки – вона вчилася в Строгановці. Потім народилася дочка, і, повертаючись з нічного чергування в котельній, я знав, що десь за тим вікном на мене чекають дві найвідданіших мені істоти – Алька і крихітна Ганна. Закінчивши університет, зрозумів, що на зарплату наукового співробітника сім’ю не прогодуєш. Ким тільки не був – і за товаром за кордон поїздив, і на ринку за прилавком постояв, зумів організувати бізнес – торгували комп’ютерами, і навіть встиг купити наш перший окремий дім, нашу першу двушку.

А потім прийшла біда – в Алькі виявили рак. Ми боролися з хворобою, ми хапалися за будь-яку надію: рідкісні ліки з Америки, хірургія, хімія… Аля танула на очах, і коли стало ясно, що її не врятувати, я забрав дружину додому – яка стала майже невагомою – помирати слід на руках люблячої людини. Вона і померла в мене на руках, ледь не доживши до своєї нової зими: Алька дуже любила зиму, уміла передавати в малюнку її чистоту, і її краща картина називалася «Перший сніг».

Після Алі залишилася тека її малюнків, і ми з Анькою, дві сироти. Маріє, після смерті дружини я чотири роки не міг бачити жінок. Знаю, не всі мене зрозуміють, але ж вірність – це норма, а от відсутність її – ні, хіба не так? Для Ганни я намагався бути і за тата, і за маму: я навчився шити наряди і вечорами перевіряв уроки. Так тривало чотири роки. А потім я зустрів її.

Таня прийшла влаштовуватися до мене на роботу. Як зараз пам’ятаю її, якусь насторожену, беззахисну, – у синій крепдешиновій сукенці і білих китайських босоніжках. Було щось дуже зворушливе в поєднанні її апломбу з усім цим китайським ширвжитком і копійчаною біжутерією. Хотілося притиснути до себе цю йоржисту дівчинку, щось для неї зробити. Я і зробив. Спочатку саму Таню бухгалтером, потім, купивши Тані диплома, навіть головним бухгалтером. До весілля, у подарунок – квартиру. А коли помер Танін далекий родич, залишивши їй на Рублівці ділянку, – і зовсім будинок. З цього будинку все і почалося. Ним же все і закінчилося.

Перший час усе йшло добре, я мріяв про спільну дитину, умовляв Таню, і, коли народився Максимка, моєму щастю не було меж. Ми багато їздили світом, потім я почав будувати наш будинок, думав – от він, мій оплот. Моя фортеця, де зустріну старість, те, що не соромно залишити дітям. Я захоплено малював ескізи, по яких мені робили меблі: от величезна кухня, а такою буде спальня, і модрину для паркету мені везли із самого Сибіру. А як же, я хотів, щоб у будинку жили довго, щасливо, і ніхто не хворів, а байкальська модрина – у ній так багато фітонцидів – якраз попереджає хвороби: граф Шереметєв, вибрав її для Останкіно, мабуть не дурень був…

Маріє, знаєте, зраду, як би не була вона неочікувана, відчуваєш відразу. Скільки не ховають її жінки за звичну ніжність і ласку, ти вже чуєш – щось не так. Ти ще нічого не знаєш точно, ти нічого не можеш довести, але тисячі тонких нюансів кричать тобі – було! І з цієї миті світ навколо отруєний для тебе отрутою зради. Потім, ночами, відмотуючи назад стрічку нашого спільного з Танею життя, я навіть знайшов момент, коли зі мною вже було все вирішено. Ще не зрада, але тебе вже не беруть до уваги. Усе, ти своє відпрацював. Упевнений, коли Таня вперше вирішила піти на операцію – дрібниця, пластика, прибрати старий шрам з живота, в її красивій кучерявій голівці зі мною вже було все кінчено.

Розумієте, якщо людина чекає і шукає любові, вона усвідомлює, що полюбити можуть і зі шрамом. Господи, та що для любові старий шрам?!! Адже любив же я Альку – і без волос після хімії, і порізану хірургами-онкологами. Бо це любов. Але якщо жінка вирішила виставити себе на продаж, вона чітко розуміє, що їй потрібно набути товарного вигляду. Я був проти цієї пластики, я не розумів: навіщо? Але Таня уперлася, і я дав гроші: хочеш – роби. Через півроку вона пішла коригувати груди.

Маріє, мені нудно згадувати ті останні два роки: як я зрозумів, що мені зраджують, як Таня брехала, що любить мене і нічого немає. Я хотів їй вірити, я заборонив собі про це думати, я із завзятістю маніяка добудовував наш будинок. А потім усе кидав, не витримуючи брехні, і вистежував її… Вислідив.

Правда не принесла полегшення. Але що я міг зробити – ріс Максимка, у Ганни був перехідний вік, я не міг дозволити, щоб усе розлетілося. Я сказав Тані і її хірургові (це був її хірург-пластик, і для зустрічей з ним Таня винайняла квартиру), що скручу себе і постараюся зрозуміти і пробачити. Що не можна все ламати – хоч би заради дітей: у цього тхора якраз народився третій…

Я багато що говорив – хірург мовчав, Таня плакала і повторювала, що не хоче розлучення. Ми домовилися, що вони все полишать. Коли я поклав останню паркетину в нашому новому будинку, покінчено було зі мною – вони вирішили, що більше ховатися не має сенсу. Напевно, той безумний сказ, який охопив мене, коли я все зрозумів, був дійсно страшний, бо в ту мить Таня і закричала: «Заспокойся! Усе буде як раніше! Ми залишимо все як є! Я люблю вас обох! Як чоловік ти нічого не втратиш!» Після цих слів я і пішов – просто розвернувся і вийшов.

І Ви знаєте, про любов вже ніхто не згадував: хірург швиденько в’їхав у мій будинок, і навіть незабаром влаштував для своїх родичів оглядини так щасливо набутої власності. Якщо чесно, мене не раз підмивало влаштувати парочці веселе життя, але я стримувався, і, як не дивно, через те, що я можу стриматися, легшало. Дружина хірурга – ми з нею зустрічалися – теж зізналася, що їй краще поневірятися одній на двох роботах, ніж, живучи з чоловіком, дивитися, як він, ховаючи в трусах мобільник, біжить у ванну, щоб відправляти звідти есемескі… Виявляється, брехня руйнує не лише тих, хто бреше.

Дружина високо оцінила свою невірну любов до мене – будинок, машина, гараж. Мені видають дитину по великих святах, а можуть і не видати. Але я терплю – заради Макса, я дуже терплячий. Нещодавно син сказав, що мама восени знову лягає на операцію: очевидно, виникла нужда в передпродажній підготовці. Цікаво, які слова про любов буде вона казати своєму хірургові?

Тимур Д».

Здрастуйте, Тимур! Тимур, звичайно, любов – це не слово і не вигадка поетів. Справжній дар, даний дійсно не всім. Почуття непорушне, тобто не залежне від часів і устоїв. Більше того, у любові є дуже чіткі критерії. Вони дані для того, щоб ми не плутали її із закоханістю або, скажімо, з простою симпатією, бажанням або пристрастю. Тут багато відтінків. Чи, наприклад, з такою підробкою любові, як егоїстичне почуття власності стосовно іншої людини. Чи просто не прийняли за чисту монету спекуляцій на цьому високому почутті. Як Ви вірно помітили, зараз це модно.

Так от, ще дві тисячі років тому апостол Павло дав чіткі критерії любові. У Першому посланні до Коринтян святого апостола Павла, у розділі 13, званим «гімном любові», пояснюється, якою вона має бути: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає». (1 Кор. 13:4-8). І кожен з нас може звірити свої почуття з цими вічними словами.

Дякую за листа, Марія Городова

Попередній пост

Берегти стосунки

У попередньому дописі з промовистою назвою «Бійня» проглядається не тільки жорстоке ставлення до колишніх спортсменів, ... Читати далі

Наступний пост

Не поспішати з висновками

За мотивами попереднього допису. Невеличкий епіграф: «За статистикою причиною 2/3 розлучень є жінки. Але доводять ... Читати далі