Максим і його тінь

Одного сонячного ранку трапилася дивна історія. Максим з’явився перед шкільними воротами на п’ять хвилин швидше, ніж звичайно. Він хотів уникнути зустрічі з Маріо й Бепо, які вже деякий час його переслідували, насміхаючись і по-дурному жартуючи. Але вони були вже на місці: сиділи навпочіпки за одвірком воріт.

Хлопець інстинктивно зіщулився під стіною, готуючись до найгіршого. Але раптом з величезним подивом помітив, що його тінь, висока й худа о цій ранкові порі, не скорчилася так, як він. Навпаки, вона розстібнула куртку й з войовничою міною виставила вперед кулаки. І щойно Максим вийшов з-за рогу, як його тінь завдала нападникам два сильні удари: Маріо – в носа, а Бепо – в око. Вражені таким несподіваним опором, хлопці заверещали.

“Рятуйте! Мені зламали носа!” – кричав Маріо, розмахуючи закривавленою хустинкою.

“Пані вчителько, Максим вибив мені око!” – жалівся Бепе.

“Він підступно підстеріг нас і несподівано напав”, – вигукували хлопці разом.

Враз зібрався невеликий натовп учнів і вчителів. Усі дивилися на Максима, одягнутого в зелену пухову куртку.

“Від тебе я не очікувала такого, Максиме” – суворо сказала вчителька Амброзіо, дивлячись на нього.

“То був не я… – розплакався Максим. – То була моя тінь”. Така відповідь усіх розсмішила.

Цієї миті страшенно збентежений Максим помітив, що його тінь, яка ледь виднілася на стіні, теж сміялася. Вона аж ухопилася за живіт, заходячись від реготу.

Убивчий постріл

Через півгодини все ще зажурений і схвильований Максим сидів на уроці й уважно слухав пояснення вчительки Б’янчі. Сонячний промінь, який падав крізь вікно, кинув хлопцеву тінь на стіну, й він помітив, що…

“Ох! Зупинися!” – зітхнув, повернувшись до своєї тіні. Але вона вже клала паперову кулю на гумку, прив’язану до двох пальців, як у рогатці. За секунду куля полетіла й влучила в око Більмі, їхній класній зубрилці.

Крик Вільми на якусь мить паралізував клас. Потім запанувало страшенне безладдя. Вчителька марно намагалася заспокоїти учнів. Її погрози лише посилювали хаос. Та все ж у цьому шумі всі почули, як Генрик, приятель Вільми, голосно сказав:

“То був Максим! Я бачив!”

“Це неправда, – захищався той. – То була…” Вкусив себе за язик. Адже цього разу йому теж ніхто не повірив би.

“У такому разі поясни нам, чому ти тримаєш у руках цю гумку”, – іронічно промовила вчителька Б’янчі.

Максим, для якого ці слова виявилися несподіванкою, глянув на свої руки. Червона гумка була добре прив’язана до великого й вказівного пальців правої руки.

“Але…”

Бідолашний хлопець похилив голову.

“Неси сюди свій щоденник, – голосно сказала вчителька. – Напишу кілька слів твоїм батькам, щоб у тебе більше не виникало бажання стріляти в класі”.

Повернувшись на своє місце, Максим побачив на стіні свою тінь, яка корчила йому міни.

Та найгірше трапилося на третьому уроці. Під час контрольної роботи з математики Максимова тінь безсоромно списала розв’язки завдань з зошита Ричарда, сусіда по парті. Біля третьої задачі Ричард написав: “Це завдання в мене не виходить”. А тінь Максимова змусила його написати: “У мене також!”

Учитель, побачивши це, почервонів ще більше, ніж Максим, і вибухнув криком: “Не дозволю, щоб ви з мене знущалися! Побачимо, що скаже тобі директор!”

Блиск суму

Повернення додому теж не обійшлося без пригод. Максимова тінь наказала йому перейти вулицю на червоне світло, штовхнула якусь літню жінку, а коли вона обурилася, відповіла їй якоюсь лайкою. Максим ніколи не думав, що зможе таке вимовити.

Після обіду хлопець марно намагався вчитися. Щоразу, коли він розкривав підручник, лунав голос тіні, яка радила: “Покинь це нудне заняття! Ліпше послухаймо диск, який ми так любимо”.

Потім вони дивилися фільми – художні й мультиплікаційні. За вечерею Максим сидів злий, бо його мучили докори сумління. Натомість тінь задоволено сміялася. На щастя, Евеліна, його шестирічна сестричка, весело щебетала, більше, ніж звичайно, перестрибуючи з однієї теми на іншу, наче синиця на шовковичному дереві.

“Татку, а чому кажуть «повний місяць»? Матусю, а як бджоли носять мед у банку?.. Татку, ти кажеш, що мені не можна брати цукерків від незнайомців, отже морозиво можна – правда ж?”

Татко не лише слухав доньку, а й час від часу поглядав на Максима, що весь час якось дивно відмовчувався. І нарешті з батькових уст пролунало страшне запитання: “А що там було сьогодні в школі?”

Зазвичай Максим розповідав трохи про те, що було під час уроків; не все, а стільки, скільки вистачало, щоб заспокоїти матусю й татка. Натомість цього вечора знайомий йому голосочок глумливо промовив: “Ну ж бо, тепер твоя черга, покажи, на що ти здатен, шкільний папуго!”

Максим кинув серветку на тарілку й ударив кулаком об стіл.

“Уф! Мені вже набридли ці безконечні запитання! Ліпше слухайте цю мавпочку й дайте мені спокій”.

“Максиме!” – сказала здивована мама з сумом в очах, що ще більше розлютило хлопця. Батько зло глянув на нього, а Евеліна почала хлипати, нахилившись над тарілкою з картоплею.

“Йди до своєї кімнати, Максиме! – рішуче наказав батько. – Поговоримо, коли заспокоїшся”.

Максим упав на ліжко у своїй кімнаті. Йому було дуже соромно, але на стіні стрибала його тінь, яку “оживив” абажур, вигукуючи: “Ми вільні! Ніхто більше не душитиме нас за горло. Ми вже дорослі!”

Дідусь в окулярах

Наступний день проходив під знаком сорому. Евеліна, насуплена більше, ніж зазвичай, виходячи з ванної кімнати, рішуче заявила: “Я з тобою більше не розмовляю!”

Матуся мовчки підписалася під зауваженням у щоденнику. Це Максим мав зробити перший крок до примирення, але не знав, як розпочати. Коли він вийшов з дому, його тінь грюкнула дверима.

“Ти – моє нещастя!” – пробурмотів Максим. Тінь у відповідь показала йому дулю.

Хлопець мав дві години часу, тож вирішив прогулятися. Коли він проходив повз велику крамницю, помітив, що його тінь заходить усередину. Занепокоївшись, Максим попрямував слідом за нею (хоча зазвичай усе відбувається навпаки). Тінь перекинула два стелажі з панчохами й білизною, потім потайки взяла з полиці пов’язку на голову й спокійно пішла до виходу. Цього разу Максим зупинив її.

“Поклади на місце!”

“Не будь маленьким. Усі так роблять!”

“Ні, не хочу!”

Хлопець почав борюкатися зі своєю тінню, аж раптом біля нього з’явилася жінка-продавець.

“Агов, що ти там робиш?”

“Нічого, відношу пов’язку на місце, бо вона мені не пасує”, – відповів Максим.

“Віддай її “, – доволі неприязно сказала продавщиця.

Максим вийшов з крамниці ще більше зажурений. Сів на лавці в парку і обхопив руками голову.

“Що мені робити?”

Дідусь, що сидів навпроти нього на іншій лавці, відірвався від газети, яку читав, і приязно запитав: “Що з тобою відбувається?”

Він був симпатичний, мав сиве волосся й окуляри в золотистій оправі і дивився на хлопця з розумінням. Максим, якому дуже хотілося вилити все, що йому накипіло на душі, розповів дідусеві все.

“У цьому немає нічого дивного, – трохи помовчавши, сказав дідусь. – Кожен з нас має таку тінь, яку треба контролювати”.

“Кожен?” – здивовано перепитав Максим.

“Звичайно. І багато хто все життя бореться з нею”.

“А як ви це робите?”

“Я дію так: щоразу, як помічаю, що моя тінь хоче встругнути якусь штуку, зупиняюся й подумки рахую до п’яти. І тінь у цей час змушена стояти біля мене”.

“Я теж хочу спробувати!” – вирішив Максим і встав.

“Бажаю тобі щастя, синку!” – сказав дідусь і знову почав читати газету.

* * *

Максимова тінь – це темна сторона кожної людини. Вона є тим пустуном, який у своїх діях керується інстинктами, імпульсами, темпераментом, поганими звичками і який постійно живе в нас. Цей пустун, якщо його не контролювати, здатен створити нам чимало проблем. Щоб стати зрілою особою, кожен має навчитися контролювати власні імпульси, тільки тоді людина зможе перебувати разом з іншими й робити те, чого прагне, і так осягнути щастя.

Імпульсивні дії (тобто ті ситуації, в яких ми дозволяємо тіні перемагати нас) неминуче призводять до конфлікту й до втрати самоповаги. Саме це відчуває Максим, коли дозволяє своїй тіні перемагати.

Попередній пост

Відважна квітка

На луці в міському парку під теплими весняними променями сонця, серед шовковистої трави виросли сильні, ... Читати далі

Наступний пост

Хома і маятниковий годинник

Хома був чемним хлопчиком. Він не мав ані братів, ані сестер, а лише татка й ... Читати далі