Папуга Франциска

У джунглях, сповнених розмаїтими звуками і кольорами, жила весела й жвава папуга, яка мала блакитні, зелені й золотисті пір’їнки. Вона розважалася тим, що літала серед густого мережива гілок і бавилася в хованки з іншими кольоровими папужками й птахами. Звали її Франциска. Куди б вона не полетіла, всюди вміла заразити всіх своєю великою життєрадісністю. Навіть мавпи, які не терпіли папуг і папужок, для Франциски робили виняток.

Вона була щасливим птахом, вдячним за життя й за те, що отримала пару крил для літання й прегарну одіж з м’якого строкатого пір’я.

Щоранку, лиш сонячні промені пробивалися крізь густе листя, лунав її голос: “Настав чудовий день! Нумо браття й сестри, не лінуйтеся, розпрямляйте свої крила: ціле небо належить нам!” І починала малювати в повітрі арабески, пурхаючи, немов кольорова квітка, котру підхопив вітер.

Великий страх

Але одного гидкого дня небо над лісом, позбавлене сонця, раптом стало чорним і грізним, наче болото. Важка тиша, сповнена страху, спаралізувала всіх мешканців джунглів. Папуги, тремтячи всім тілом, притулилися одна до одної й стали схожими на живу хмарку. Сильний вітер ухопив найвищі дерева за чуприни й почав ними так сильно шарпати, немовби хотів вирвати їх з корінням, перевертаючи при цьому гнізда й викидаючи з них маленьких папужок, які ще не вміли літати.

Потім пустилися в танок громи й блискавиці. Вогненні батоги спалахували в небі й безжалісно трощили старі дерева. Несподівано запалав вогонь. Почало горіти столітнє дерево. Від болю воно простягнуло до неба своє гілля, немовби відчайдушно волаючи про допомогу.

“Вогонь! Рятуйся, хто може!” – всі істоти, які жили в джунглях, кричали водночас, даючи волю своєму страхові. Тисячі тварин почали втікати, але неприємний, густий дим не давав дихати, обпікав очі й ховав дорогу для втечі.

Папуга Франциска, задихаючись, літала туди й сюди і намагалась скерувати в правильному напрямку найменших і найпереляканіших. “Туди! Летіть туди! До ріки – в той бік!” Чимало тварин, почувши її крик, поспіхом кидалися до ріки, тим часом як інші все ще залишалися в полоні вогню й диму.

Франциска, замість того щоб, як усі, й собі втекти від небезпеки, продовжувала літати над найнещаснішими тваринами, стараючись їм допомогти. Від розпачу в неї з’явилася одна ідея.

Виклик

Папужка полетіла до ріки, яка текла на краю джунглів, і там пірнула в темну воду. Потім, добре просякнувши водою, виплила на поверхню й полетіла назад у вогняне пекло. Там почала літати туди-сюди, тріпочучи крилами, щоб скинути на полум’я якомога більше краплин води.

Попри небезпеку, папужка, низенько літаючи над вогнем, раз за разом поверталася до ріки й занурювалася там у воду. Потім швидко поверталася з цінним вантажем води й намагалася загасити полум’я, яке далі хазяйнувало в лісі.

Маленькі краплини падали на охоплені вогнем дерева, та мало чим могли зарадити, але відважна й уперта папуга все літала і літала поміж рікою та полум’ям.

Її чудове пір’я страшенно обгоріло й набуло кольору попелу. Вона вже навіть не могла наповну розплющити очей, бо їх одразу ж виїдав дим, але це не мало жодного значення.

“Що я ще можу зробити? – повторювала. – Можу лише літати, й робитиму це доти, доки матиму силу. Можливо, таким чином мені вдасться врятувати хоча б одне життя”.

Кольорова хмара

Пара швидких, пильних, але втомлених нудьгою очей спостерігала за всім, що діялося, з висоти. Величезний стерв’ятник літав у небі, захоплено дивлячись на охоплені полум’ям джунглі. Він помітив папугу, яка боролася з вогнем, і глумливо засміявся: “Що за дурна пташка! Невже вона думає, що переможе вогонь чотирма краплинами води? Чи хтось коли-небудь бачив щось подібне?!”

Однак відвага пташки зворушила його. І він шугонув просто до охоплених полум’ям дерев.

Папуга ще продовжувала боротися з вогнем, коли помітила біля себе величезного, з жовтими очима стерв’ятника.

“Втікай, пташко, твої зусилля марні! – владним голосом прокричав стерв’ятник. – Що можуть удіяти кілька краплин води цьому вогненному пеклу? Лети звідси подалі, поки ще не пізно!”

“Не можу. Я мушу щось зробити, хоча б спробувати!” – відповіла папуга.

“Поглянь на себе, – продовжував стерв’ятник. – Ти ось-ось загинеш у вогні, і вже виглядаєш, як маленьке закопчене чудовисько”.

“Я ще можу літати… Ще щось можу зробити!”

“Чому ти турбуєшся про них? Адже вони нічого для тебе не зробили!”

“Вони – мої друзі, я хочу їх врятувати”.

Утомлена й поранена папужка більше не мала часу розмовляти зі стерв’ятником. Вона вперто продовжувала літати між водою й вогнем.

Стерв’ятник, перш ніж папуга зникла серед диму, закричав: “Досить! Зупинися, нерозумна маленька папуго! Врятуй себе!”

Але Франциска була незворушна. “Тільки стерв’ятника тут не вистачало з його порадами, – пробурчала вона. – Та й що то за поради: моя бабуся й усі родичі сказали б те саме. Мені не потрібні поради, мені потрібен хтось, хто допоміг би мені!”

Саме в цей момент у небі почувся потужний шум крил. Кольорова хмара – жовта, зелена, блакитна, червона й біла – оточила маленьку папужку. Багато тисяч папуг, папужок, туканів, різних великих і маленьких птахів почали занурюватися у воду й потім стріпувати воду зі свого пір’я над вогнем. Полум’я бушувало, але мільйони птахів налітали хвиля за хвилею, не зупиняючись.

Вогонь, немовби від подиву, затих. Поволі почав шкварчати й слабшати. З папужки Франциски разом з краплинами води на вогонь впало й кілька сльозинок. То були сльози радості.

“Дякую”, – прошепотіла вона й обезсилена впала на землю.

Коли папуга отямилася, зірвалася буря, й вода з неба закінчила справу, яку розпочала відважна папужка. “Хай живе Франциска!” – загукали мешканці джунглів, які оточили її. Маленька папужка розплющила очі й сказала: “Це чудовий день!”

* * *

Коли в лісі спалахнула пожежа, всі його мешканці почали думати про те, як їм урятуватися. Натомість папужка Франциска відважно вирішує зробити щось для інших, хоча це може коштувати їй життя.

Коли життя кидає виклик, папужка Франциска приймає його. Вона може зробити небагато, але робить це. Не слухає стерв’ятника, який умовляє її думати лише про себе. Приклад папужки заохочує друзів, і вони починають наслідувати її відважну поведінку.

Попередній пост

Хома і маятниковий годинник

Хома був чемним хлопчиком. Він не мав ані братів, ані сестер, а лише татка й ... Читати далі

Наступний пост

Дарунок Чанґ Фа Мей

Багато-багато років тому на півдні Китаю було село, яке лежало неподалік від високої гори й ... Читати далі