ЯКИМ МОЖЕ БУТИ «НІ»?

Розглянемо конкретні випадки.

Яким має бути «ні», що його можемо казати своїй дитині? Є чотири основні види «ні»:

  1. «ні», що є спротивом примхам;
  2. «ні», що є спротивом брехні;
  3. «ні» надто довгому сидінню перед телевізором;
  4. «ні» на нескінченні прохання.

Про перших три «ні», тобто про примхи, брехню і телевізор, мова йтиме далі у цій книзі. Тепер розглянемо лише четверте.

«Ні» на нескінченні прохання

«Дай…», «Хочу…», «Купи……. На такі прохання в певну мить треба відповісти: «Ні!».

Ми хочемо, щоб ви нас правильно зрозуміли. Не маємо на увазі нерозумну відмову, не маємо наміру повернути часи, коли їли лише чорний хліб, ані часи, коли робітник і селянин отримували за свою працю не більше, ніж воли, які орали поле.

Коли закликаємо стримати нескінченні вимоги нашої дитини, прагнемо лише нагадати дві головні істини.

Перша істина: якщо дамо нашій дитині все, чого хоче, вона може подумати, що метою життя є лише споживання, розваги і задоволення власних потреб; може теж дійти висновку, що людині потрібні наркотики, а також, що так само можна використати іншу людину, а відтак покинути, як непотрібну річ.

Тут згадано про наркотики, бо ми прагнемо якомога раніше застерегти від них дітей. Адже слушно каже П’єріно Ґельміні, який присвятив своє життя боротьбі з наркоманією: «Не наркотики нівечать дітей, а знівечене життя підштовхує їх до наркотиків».

Друга істина: задоволення кожної забаганки дитини може спричинитися до «нестравності», до втрати апетиту і відсутності будь-яких прагнень у неї.

Саме відсутність будь-яких мрій є однією з найбільших загроз сучасного виховання. Відсутність прагнень стає причиною ліні, виснаження, слабості, формування людини, котра не здатна до змагання з життям, виховання людини, котра не має мети в житті. «Моїй дитині нічого не має бракувати!» – дуже часто чуємо такі слова від батьків.

Нині довжина шляху між прагненням і його здійсненням часто дорівнює нулю. Усе готове. Усе лише чекає на спожиття.

Людина, яка не мусить нічого здобувати, нічого досягати, не мусить ні з ким ані ні з чим змагатися, – це людина, життя якої порожнє. Надмірний добробут вбиває особистість!

Часто причиною невдалого життя молоді є безвідмовність батьків.

«Чи ж не треба картати батьків, політиків, священиків, вихователів, учителів за те, що дозволили з’явитися новій хворобі, котра роз’їдає наше суспільство: ця хвороба – втрата прагнень» (Антоніо Мацці).

ДИТИНА НА ШЛЯХУ ВГОРУ

Хтось може знову подумати, що буде нова «проповідь».

Ні! Це не так!

Ми не маємо наміру виголошувати «проповіді», лише хочемо зробити вам певну послугу. Послугу, котра в нашому споживацькому суспільстві необхідна, аби наша дитина змогла подолати всі труднощі. Аби не зламалася тоді, коли життя не буде до неї лагідним, коли доведеться плисти проти течії.

Той, у кого надто легке дитинство (не кажемо – надто щасливе!), матиме нелегкий старт; той, хто ніколи не змагався з жодним «ні», ризикує, що його корабель розіб’ється об першу перешкоду.

У цьому весь сенс того, що намагаємося до вас донести: учімо нашу дитину йти вгору. «Там, де немає скель, хвилі не здіймуться вгору!»

Чи ми теж із цим згідні?

Заклик Франческо Альбероні: «Не розпещуймо наших дітей – хай самі собі дають раду», – відразу був радо прийнятий. Усі закричали: «Браво!».

Такої ж думки Анжела Крівеллі, голова Італійської асоціацїї батьків: «Не дозволяймо нашим дітям лінуватися, вимагаймо від них допомоги вдома. Не дозволяймо їм довго сидіти перед телевізором і не призвичаюймо до того, щоб мали все готове». З нею погоджується психіатр і дослідник проблем молоді Джовані Болеа, який каже: «Настав час, щоб рішуче припинити давати все. Статок зовсім не допомагає вихованню: доконечними є хоча б найменші відмови. Саме вони допомагають пробуджувати прагнення».

Так само вважає ініціатор створення «телефону довіри» Ернесто Каффо, котрий займається проблемами молоді: «Батьки за допомогою матеріальних благ намагаються компенсувати своїм дітям те, що неспроможні їм дати – почуття і близькість. Наслідком такого поводження, що зводиться до забезпечення їх усіма матеріальними благами, будуть, безперечно, проблеми в розвитку їхніх почуттів. Така турбота приховує в собі набагато більше негативного, аніж позитивного».

Усі такої самої думки…

Чи ми теж із цим згідні?