Демократія і виховання дітей

Демократія (від грец. demos – народ і cratos – влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державою.

Знання термінології, розуміння сенсу слів, які вимовляємо, може виявитися дуже корисним, принаймні обереже від багатьох помилок, як наприклад, розуміння значення терміну «демократія» обереже від неправильного підходу до виховання дітей.

Загалом, в українському, а точніше пострадянському суспільстві, склався вкрай хибний підхід до розуміння демократичних принципів: люди згодні користуватися своїм виборчим правом, проте абсолютно не згодні нести відповідальність за зроблений вибір. Хоча наслідки вибору доводиться нести всім у будь-якому випадку, хочуть цього особисто люди чи ні.

Проте не будемо забігати вперед, а поговоримо про «ліберальний» підхід до виховання дітей. А причиною появи цього допису стало інтерв’ю шведського психіатра Девіда Еберхарда, в якому він поділився своїми думками стосовно «ліберального» підходу у вихованні дітей.

Загалом, слово «ліберальний» означає – вільнодумний, той, хто виступає за вільний образ правління. Враховуючи ставлення багатьох українців до терміну «демократія», можна з певністю стверджувати, що в українських реаліях слова «ліберальний» і «демократичний» є синонімами, тобто словами, що відрізняються звучанням, проте є подібними за змістом, що передають. Але подібна ситуація, повторимося, виникає лише в українських (і не тільки українських, варто зауважити) реаліях. Насправді, через певну подобу значень у цих двох термінах у суттєва відмінність. І ця відмінність полягає у відповідальності.

Демократія виступає за рівноправ’я людей, як у плані вибору (кожен громадянин, окрім певних обмежень, може обирати і бути обраним), так і відповідальності за зроблений вибір. Без відповідальності з боку влади демократія перетворюється в авторитаризм, з боку населення – у виставу, низку політичних шоу з усілякими пройдисвітами, які обіцяють населенню «золоті гори» за умови їхнього обрання, що можна, на жаль, часто бачити в українських реаліях.

Щось подібне стається і в родинах, коли у вихованні дітей прибирається відповідальність за скоєні вчинки, коли батьки заслужено не карають дітей за непослух, неповагу до старших або якісь витівки чи звичайні капризи. У підсумку такий безвідповідальний з боку батьків підхід до виховання дітей перетворюється на реальний дитячий авторитаризм, коли в родині починають абсолютно все вирішувати діти, а батьки мають обіцяти для них «золоті гори», щоб хоч якось утримати їх у пристойних рамках. Саме цікаве, що батькам дійсно, на відміну від політиків, доводиться виконувати свої обіцянки, втім, із сумнівним результатом: адже дитячі примхи лише з часом зростатимуть.

Як бачите, що в межах держави, що в родинному колі, небажання нести відповідальність за зроблене, призводить до жалюгідних результатів.

Сподіваємось, що наведена аналогія з виборами та вихованням дітей, буде корисною для вас. Особливо, напередодні президентських та парламентських виборів в Україні.

З любов’ю, редакція сайту