Чарівна скрипка

Одного дня добрий чарівник Товит вийшов зі свого дому в горах і вирушив на прогулянку в долину. Невдовзі він побачив молодого бідняка, що сидів при дорозі. Біля нього лежала скрипка. Музикант нарікав, плакав і бив кулаками по траві.

“Друже, що тебе так розлютило?” – запитав чарівник.

“Кожен розгнівався б на мешканців цього міста. Вони такі обмежені, що не розуміють музики”, – вибухнув скрипаль.

Товит захотів почути більше, й тому почав далі розпитувати нещасного юнака. Так він довідався, що той називається Матей, походить з далекого краю, в якому навчився грати на скрипці в одного старого вчителя. Всі мешканці того села вважали його великим музикантом і радили йому мандрувати світом, бо таким чином він, на їхню думку, напевно здобуде славу й багатство.

“А тимчасом у цьому місті ледве п’ятеро людей прийшли на концерт, і ніхто з них навіть не поаплодував”, – скаржився музикант, якого не розуміли слухачі.

“Це справді дуже сумно, тим більше, якщо вмієш так добре грати, як розповідаєш”, – промовив добрий чарівник.

“Не хочу хвалитися, але на світі небагато таких добрих музикантів, як я, – зарозуміло відповів скрипаль. – На жаль, мені не щастить”.

“А може, ти заграв би мені щось? – запитав Товит. – Я трохи розуміюся на музиці”.

Музикант узяв свій інструмент, налаштував його й почав грати. Він старався грати якнайліпше, однак результат, правду кажучи, був жалюгідний.

Товит хотів закрити собі чимось вуха, щоб не чути цих жахливих звуків, від яких йому аж стало зле. Однак він не хотів принижувати зарозумілого музиканта, тому сказав:

“Друже, якщо хочеш, щоб люди оцінили твоє мистецтво, тобі потрібна добра скрипка”.

“Я охоче купив би ліпшу, але не маю грошей. Мої кишені порожні, а батьки не можуть мені допомогти”, – знову зітхнув музикант.

Чарівник удав, що напружено думає, а потім сказав:

“Можливо, я зможу тобі допомогти: приходь завтра на це місце. Принесу те, що тобі допоможе”.

Єдина нагода

Наступного дня обоє вчасно прийшли на домовлене місце. Добрий чарівник приніс із собою гарну дерев’яну коробку.

“Я розмовляв про тебе з одним багатим поціновувачем музики, він хоче допомогти тобі здобути славу й багатство і позичає свою чарівну скрипку: вона грає сама, навіть у руках того, хто ніколи не вчився грати на скрипці”.

Сказавши це, чарівник вийняв з коробки чудову скрипку й заграв на ній так гарно, що Матей аж витріщив очі. “Та ви – справжній віртуоз!” – вигукнув він з подивом і з певною заздрістю водночас.

“Ні, це зовсім не так, – усміхнувся Товит. – Я оце вперше в житті взяв скрипку до рук. Я ж казав тобі, що це чарівна скрипка. Вона грає сама. Спробуй!”

І подав скрипку Матеєві, який почав грати на ній так прекрасно, що аж приємно було його слухати.

“Ця скрипка допоможе тобі стати великим артистом, – ще раз повторив Товит. – Люди бігатимуть на твої концерти й хвалитимуть тебе й осипатимуть грошима. Але пам’ятай, що скрипка матиме магічну силу лише два роки. Впродовж цього часу тобі випадає єдина й унікальна нагода – ретельно вправлятися, щоб стати великим майстром і залишитися таким назавжди. Того, що ти здобудеш протягом цих двох років завдяки чарам скрипки, вистачить тобі на заможне життя й купівлю доброго інструмента, який буде твоїм і забезпечить твоє майбутнє. Скрипку, яку позичаю тобі, віддаси мені через два роки. Я прийду по неї на це саме місце”.

Матей сердечно подякував чарівникові, взяв скрипку і, сповнений надії, вирушив до іншого міста.

Король скрипалів

Дорогою Матей зупинився в одному заїзді, власник якого був знавцем музики, й заграв там на чарівній скрипці. Корчмар був просто у великому захопленні.

“Друже, та ти – справжній віртуоз! – вигукнув він. – Мусиш дати концерт у моєму закладі”.

Він нагодував Матея і поселив у себе й одразу ж швиденько побіг до найповажніших громадян тієї місцевості, щоб розповісти їм про бідного артиста.

“До нас прибув король бідняків і король скрипалів в одній особі. Приходьте послухати його, не пошкодуєте!”

Найбільша зала заїзду невдовзі була вщент заповнена. Матей став на підвищенні й заграв так прекрасно, що після кожного виконаного твору залу просто-таки стрясало від аплодисментів. А коли концерт закінчився, ентузіазм публіки сягнув свого піку. Всі намагалися потиснули музикантові руку й із захопленням говорили про його гру.

Матей не пам’ятав себе від радості. Його мрія здійснилася: перед ним відкривалася дорога успіху.

Заохочений першим успіхом, він давав концерт у кожному місті, що траплялося йому дорогою. Побував Матей також і за кордоном, де його виступи пройшли з величезним тріумфом і принесли йому чималі гроші. Сп’янілий від щастя, він забув про свою колишню бідність. Жив тепер, як принц, смітив грішми направо й наліво. Заощаджувати йому вже не було потреби: коли гроші закінчувалися, достатньо було виступити в якомусь місці, й у кишенях знову дзвеніли срібні й золоті монети.

Час від часу Матей пригадував слова чарівника, який заохочував його постійно вправлятися в грі, але музикант відкладав все на пізніше. Минали дні, а Матей торкався скрипки лише тоді, коли в черговий раз хотів похизуватися перед публікою, заробити грошей і здобути славу.

Він часто писав додому листи, й батьки гордилися сином – відомим артистом – і всім показували подарунки, які він надсилав їм з далеких невідомих країв.

Час минав дуже швидко, й нарешті, наприкінці другого року, Матей по-справжньому почав переживати за своє майбутнє. Якщо скрипка справді втратить свою магічну силу, то разом з нею зникнуть і слава, і заробітки. А він упродовж цих двох років не заощадив ані шеляга: все витратив, провадячи розгульне життя.

Та навіть упродовж цього останнього часу він також ніколи не вправлявся у грі. Скрипка сама грала, досить було лише тримати її в руках. Він соромився звернутися до вчителя музики. “Тепер почну трохи заощаджувати, щоб не повернутися додому з порожніми кишенями”, – вирішив Матей. Але його сила волі була занадто слабкою і – незважаючи на прийняте рішення – він витрачав усе, що заощадив упродовж останніх місяців.

Писк скрипки

Несподівано Матей отримав листа з рідних країв. До нього писав управитель графа, який повідомляв, що його пан хотів би послухати знаменитого артиста, який так прославив графство. Матей мав дати концерт у замку. Винагорода, тисяча золотих дукатів, чекала на нього, якщо він, звичайно, своєю музикою ощасливить запрошених гостей.

Матей сприйняв це запрошення як знак Божого провидіння: коли скрипка втратить свою чарівну силу, він принаймні матиме достатньо грошей, щоб жити в достатку. А там вигадає якесь пояснення – хворобу рук чи щось подібне, – щоб не брати більше рук скрипки.

За тисячу дукатів – мріяв він – купить собі невеликий маєток і житиме там, вислуховуючи улесливі похвали людей: “Це Матей – славетний скрипаль, який грав перед найвишуканішою публікою”.

Не зволікаючи, музикант спакував речі й поїхав додому. Дуже швидко прийшов той день, якого він чекав з величезним нетерпінням. У просторій залі замку зібралися вельможі, що прибули зблизька й здалека. Усі з нетерпінням чекали на славетного скрипаля.

Матей з’явився на сцені. З радісним трепетом у серці він уклонився на всі боки й отримав перші оплески. Потім вийняв скрипку, взяв смичок і серед абсолютної тиші почав грати. Але що це, що відбувається?

Замість чарівного звуку скрипки, який зазвичай лунав з-під смичка віртуоза, слухачі почули пискливу, банальну пісеньку.

Від здивування всі витріщилися на музиканта. Матей зблід і весь почав тремтіти. Він знову спробував грати, але й цього разу скрипка запищала так, немовби опинилася в руках якогось новачка.

Бідолашного скрипаля засвистали й вигнали із замку.

Коли він біг додому, на одному з поворотів побачив доброго чарівника Товита.

“Ти сам перекреслив своє щастя, – сказав він. – Якби впродовж тих двох років ти вправлявся, то став би справжнім скрипалем, віртуозом. Але ти не послухав мене й тепер маєш те, на що заслужив. Саме сьогодні минуло два роки, й скрипка втратила свою чарівну силу. Віддай її мені, а я поверну тобі твою”.

Немов у сні Матей узяв з рук чарівника свою стару скрипку. Після цього він позбувся будь-яких музичних амбіцій і почав працювати на землі. Правда, кілька разів він пробував заграти на старій скрипці, та вчитися вже було занадто пізно.

* * *

Діти люблять мріяти про успіх. Вони інстинктивно уявляють собі, що є відомими й сильними, як герої, якими захоплюються, дивлячись телевізор. Їм важко зрозуміти, що результатів можна досягти лише завдяки систематичним зусиллям і заняттям. Помилка Матея трапляється в житті частіше, ніж це можна припустити. Дітям нелегко погодитися з тим, що треба докладати зусиль, адже більшість з них сприймає це як невдячну й важку справу. У такій ситуації найлегше почати відкладати працю на пізніше. Таким чином, чимало дітей і молодих людей змарнували найліпші роки свого життя. Натомість лише щоденні зусилля гарантують результати.

Діти відкривають для себе своє тіло, розум, особливі здібності, які нагадують скрипку Матея. Вони мають зрозуміти, що тільки від них залежить, чи не змарнують цього скарбу своїх величезних можливостей.

Попередній пост

Червоні кросівки

У тому районі міста, який був відомий своїми палацами, площами, парками й скверами, на третьому ... Читати далі

Наступний пост

Є. В. Геній

Габріель, десятилітній хлопчина з чорною чуприною, одягнутий у джинси, повернувся зі школи з наплічником, повним книжок. ... Читати далі