БЕЗ СТРАХУ ПРО СТРАХ

Хто з нас не відчував страху?

Є люди, котрі бояться блискавки, хтось – темряви, а ще хтось – змій чи кажанів…

Є люди, котрі бояться замкнених приміщень чи відкритого простору; люди, котрі бояться виступати перед слухачами, переходити дорогу, соромляться того, що червоніють, або що справлять погане враження.

Я знав восьмирічну дівчинку, яка боялася телефонного дзвінка, а ще дівчинку, котра боялася мукання корови…

Наших страхів неможливо злічити.

Один американський психолог у XIX столітті вирішив систематизувати їх і налічив понад 350.

Нині їх, напевно, набагато більше, якщо правдивими є результати найновіших статистичних досліджень: одна з п’яти осіб, які заходять до аптеки, купує психотропні ліки, щоб боротися зі своїми страхами і депресією.

Є СТРАХ І СТРАХ

Чи страх – це хвороба?

Достеменно невідомо. Жоден альпініст не підкорив би жодної вершини, якби не поборов хоча б крихту свого страху; якщо б дитина не боялася батьків, то виходила б з дому через вікно, а не сходами, щоб якнайшвидше опинитися на подвір’ї. Одним словом, мати крихту страху вкрай потрібно. Цілком інша річ, якщо замість страху з’являється фобія, тривкий хворобливий стан, коли людина боїться певних ситуацій, явищ чи предметів.

Фобія паралізує нашу впевненість у собі і чинить нас несміливими. «Для того, хто боїться, все шарудить», – казав великий трагік Софокл.

Той, хто боїться, вмирає щодня; той, кого нічого не лякає, вмирає лише один раз у житті. Адже страх паралізує наші емоції: блокує наші м’язи, притуплює гостроту сприйняття, поїдає нашу невимушеність, обмежує жвавість: понад 10% людей панічно бояться подорожувати літаком. Через це не можуть побачити світ.

Тому пильнуймо, аби наш страх не вийшов з-під нашого контролю.

Якщо нам це не вдасться, знаймо, що наша психічна рівновага порушилася; цей симптом має бути сигналом, що наш організм перестав належно функціонувати і просить про допомогу.

От ми і дійшли до найважливішого в нашій бесіді. У її першій, теоретичній частині розповімо про причини страхів, у другій, практичній, – поміркуємо про те, як допомогти нашій дитині стати сміливою.

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ СТРАХ

Є чотири першопричини дитячих страхів.

  • Ми носимо в собі страхи, які вкорінені в нас від моменту нашого народження. Це природжені (природні, генетичні) страхи. До них належать, зокрема, страх перед самотністю, побиттям, приниженням чи страх загубитися.

Саме тому може плакати покинута, занедбана дитина, з якою ніхто не розмовляє. І саме тому ніколи не можна казати дитині: «Якщо не будеш слухняна, то продам тебе», «Побачиш, що тебе покину». Для дитини усвідомити, що батьки можуть її покинути, нестерпно: це для неї найстрашніше!

  • Є страхи, породжені тяжким пережиттям.

«Хто на гарячім попечеться, той і на зимне дує», – каже відоме прислів’я. Той, кого один раз покусав пес, може боятися псів ціле життя; той, хто колись застряг у ліфті, може мати клаустрофобію…

  • Є також страхи, які виникають внаслідок переходу внутрішнього страху на певні зовнішні реакції.

Пояснімо це на прикладі. Дитина може боятися свого батька, який колись нагримав на неї і побив. Переляк був настільки сильний, що дитина може ще довго боятися свого батька, хоча знає, що він її дуже любить і що, як і мама, є її найбільшим другом. Внутрішній переляк у дитини може перейти на зовнішній. Наприклад, дитина боятиметься коня, замість того щоб признатися, що боїться батька.

Механізм, який полягає в переміщенні назовні різних внутрішніх страхів, багато що пояснює: наприклад, чому дитина відмовляється їсти деякі страви, торкатися певних предметів, ходити деякими вулицями…

  • Украй часто головною причиною дитячих страхів є батьки. Ось кілька прикладів.
    1. Якщо мати і батько самі бояться блискавки, найімовірніше, їхня дитина також її боятиметься: адже дитина читає страх на обличчях своїх батьків і переймає його. Відомий психолог Лучіяно Чіян каже: «Часто несвідома поведінка дітей є лише наслідуванням поведінки інших осіб і наслідком своєрідного зараження».
    2. А ось інший випадок, коли батьки стають причиною страхів дитини: стається це тоді, коли батьки вміють лише любити і картати, а отже, є емоційно неврівноваженими батьками. Одного дня дозволяють дитині все, а наступного – забороняють будь-що; у понеділок їх усе дратує, у вівторок, натомість, дозволяють сідати собі на голову. З такими батьками дитина повсякчас змушена бути насторожі. Адже не знає, чи цей день є днем «любові», чи днем «картання» – саме тому дитина стає невпевненою і лякливою.
    3. Сильний страх у дитини виникає, якщо батьки у всіх випадках, які стосуються дитини, мають протилежні погляди. Такі батьки рано чи пізно будуть жити окремо або розлучаться.

За такої поведінки батьків страх і сум дитини такі великі, що годі їх описати. Чому, коли мова йде про розлучення, майже ніколи не зважають на дитину? Чи ж не вона найболючіше розплачуватиметься за цю трагедію? «Половина моїх малих пацієнтів, – каже вже згадуваний у цій книзі Марчело Бернарді, – це діти, батьки яких живуть окремо або планують розлучитися».

Попередній пост

СТРАТЕГІЯ ПРОТИ БРЕХНІ

Перша і головна засада запобігання брехні полягає в тому, щоб її не навчати. Брехуном ніхто ... Читати далі

Наступний пост

ЯК ВИХОВАТИ СМІЛИВУ ДИТИНУ?

Настав час підбити підсумки наших роздумів. Що треба зробити, щоб наша дитина нічого не боялася ... Читати далі