ЯК ВИХОВАТИ СМІЛИВУ ДИТИНУ?

Настав час підбити підсумки наших роздумів. Що треба зробити, щоб наша дитина нічого не боялася і була сміливою? Прислухаймося до таких порад.

  1. Не прищеплюймо дитині жодних страхів.

Наприклад, якщо впаде, не поглиблюймо її біль: «Бідненька, як ти вдарилась!» Дитина тоді може подумати, що насправді дуже сильно вдарилась, але цього не відчула!

  1. Не забороняймо дитині помилятися.

Дитина зазнає величезного стресу, якщо їй не вдається бути такою досконалою, як цього прагнуть батьки. Дуже важко відновити рівновагу в дитини, яка ввібрала в себе страхи своїх батька і матері. Страх отримати погану оцінку в школі чи зробити те, що не до вподоби батькам, стане причиною всіх невдач дитини і може призвести до того, що вона буде несміливою ціле життя. Дослідження виявили, що аж 60% японців є несміливими. Чому так багато? Бо в Японії кожна помилка є соромом. Отож, не забороняймо дитині помилятися. Великий поет Рабіндранат Тагор сказав: «Якщо зачините двері перед помилками, за ними залишиться також правда».

  1. З труднощами і небезпеками борімося невимушено.

Прогулюймося в темряві наспівуючи; спокійно дозволяймо зробити нам укол…

Проте не заохочуймо дитину наслідувати нас у всьому: може нас запідозрити в тому, що ми вдягли маску, щоб вона не довідалася, які ми насправді. Маємо завжди поводитися невимушено. Правдою є те, що нікого не можна навчити сміливости, але можна спробувати пробудити бажання стати сміливим!

  1. Розмовляймо, пояснюймо.

Страх частенько спричинений невіданням. Ацтеки, які жили в Мексиці в ХV-ХVІ століттях, дуже боялися коней, на яких пересувалися іспанці. Боялися їх головним чином тому, що ніколи раніше не бачили!

Страх, породжений невіданням, щезне, коли пізнаємо невідоме. Педагог і психіятр, професор Фульвіо Скапаро вважає, що «всі дитячі страхи і фобії минатимуть мірою того, як дитина дозріватиме і ставатиме впевненішою».

  1. Не надто переймаймося дитячими страхами.

Нерозумно примушувати дитину їсти, якщо вона не має апетиту; примушувати її погладити сусідського пса, якщо боїться псів; примушувати ввійти в глибоку воду, якщо боїться зануритися у ванну.

Примус у таких випадках може спричинити ще більший страх, внаслідок чого дитина ще більше віддалиться від батьків, які застосовують шокову терапію. Якщо батькам навіть і вдасться в такий спосіб побороти страх дитини, то, напевно, цей страх перейде на щось інше.

  1. Не глузуймо зі страхів дитини.

Навіть якщо вважаємо їх безглуздими. Не глузуймо з дитини, якщо вона боїться спати сама в кімнаті. У такому випадку залишмо увімкненою настільну лампу, а двері до її кімнати прочиненими.

  1. Не називаймо дитину плаксою.

Не кажімо: «Великі хлопчики не плачуть». Таке ставлення має негативні наслідки: поглиблює страх, бо не утверджує власне «я» дитини. Їй може допомогти лише те, що додає відваги. Маємо якнайчастіше казати щось на кшталт: «Ігорчик дуже сміливий і нічого не боїться». Так можемо розбудити почуття власної гідности дитини.

  1. Стережімося вовка!

Вовки існують. Та ще й які! Ніколи ще не було їх так багато, як тепер. І щонайменше, один із них живе в кожному домі. Сучасним вовком є, наприклад, телебачення.

Так, саме воно спричиняється до виникнення в дитини багатьох страхів, причому набагато грізніших, аніж страх перед вовком із казки. Насилля, нещасні випадки, кровопролиття… усілякі сцени жорстокости, які дитина бачить не лише у фільмах, але й в інформаційних програмах, впливають на уяву дитини, залишаються в ній надовго, будять фантазію… Тому не дивно, що дітям сняться жахи і вони прокидаються з плачем.

Чи така телевізійна жорстокість дозволена?

Це надзвичайно важливе запитання, на яке віддавна чекаємо відповіді. Перш ніж дочекаємось, прислухаймось до поради, яку дає нам Марчело Бернарді: «Дітям можна дивитись телепередачі пополудні, але не ввечері, коли деякі програми можуть надмірно розбудити їхню уяву і спричинити неспокійний сон».

  1. Стережімося двох комплексів.

«Комплекс рятівника» полягає в тому, що він постійно побоюється, аби хтось не втопився.

Дитина може краще триматися на воді, аніж нам здається. Дозвольмо їй самостійно впоратися з усіма труднощами, доклавши власних зусиль, кмітливости і фантазії.

Уникаймо також «комплексу облоги». Відомо, що нині потрібно бути обережним; однак не виходьмо за межі розумного і не ув’язнюймо дитину вдома, не радьмо їй, щоб ні з ким не віталась і не розмовляла з незнайомими. Це неправда, що на світі вже немає добрих людей!

  1. Докладаймо зусиль, щоб у родині завжди була злагода.

Сказати дитині, що ми перестали її любити, означає зруйнувати весь її світ.

Для дитини батьки є усім. Саме тому розлучення чи окреме проживання батьків вона сприймає, як зраду. Спокій у родині, тепло домашнього вогнища більше, ніж будь-що інше, захищає від страху. На думку багатьох педіятрів, снодійні засоби можуть спричинити в дитини тяжкі психічні порушення та отруєння цілого організму. Вони усувають не причину страху, а лише його наслідки. Повторимо ще раз – злагода в родині є найкращими ліками.

  1. Розповідаймо їм казки.

Як вважає знавець своєї справи, Бруно Бетельхайм, казки мають дивовижну психотерапевтичну властивість: дають змогу дитині позмагатися зі страхом.

Деякі герої казок: відьми, змії та чудовиська, яких дорослі ототожнюють зі страхом, можуть пробуджувати в дитині дуже корисні уявлення. Герої казок і байок можуть їм допомогти виробити правильне ставлення до страху. Саме таким чином казки – особливо, якщо їх розповідає мати чи вчителька, – стають ліками для дитячої психіки, бо якщо найбільший страх зрозумілий, то він не такий небезпечний, як несвідомий страх, який неможливо конкретизувати.

  1. Пам’ятаймо, що іноді страх може бути корисний.

Через страх перед кимсь можна стати слухнянішим, дисциплінованішим, але не вихованим. Страх може сприяти дотриманню певної норми чи повазі до певної особи, але ніколи не навчить любови.

Від страху немає жодної користи. Французький письменник Мішель Кваст каже: «Якщо колись зможу розпалити якесь полум’я, то хотілося б, аби це було полум’я любови, а не пекельний вогонь».

Отож, ніколи не вважаймо страх нашим спільником.

«Якщо не будеш слухняним, покличу лікаря, щоб зробив тобі укол». «Якщо не заспокоїшся, замкну тебе в комірчині»… Шантажем нічого не навчимо!

Стрибок у перемогу

Пам’ятаєш, яким викликом був для тебе високий трамплін?

Багато днів вдивляючись у нього, ти нарешті вирішив піднятися мокрими сходами, щоб опинитися нагорі й стрибнути з висоти, яка виявилася ще вищою, аніж здавалося знизу.

Було два виходи із ситуації: зійти сходами вниз, що означало б поразку, або стрибнути.

Ти стояв на краєчку, тремтячи під палючим сонцем з переляку.

Нарешті ти нахилився вперед: було вже запізно відступати… і ось ти стрибнув. Пам’ятаєш? За цю коротку мить ти позмагався з тим високим трампліном, а потім аж до вечора дряпався сходами і кидався в прірву.

Живемо, сходячи на різні трампліни.

Мільйони разів ми стрибаємо в прірву, перемагаючи наш страх і стаючи таким чином щораз більше людськими істотами.

(Ричард Бах)

Різновиди страху

У світі, властиво, немає нічого, що не могло б викликати в нас страх. Є загальні страхи, як-от страх висоти, але є також надзвичайно рідкісні фобії, як-от відраза до будь-якого волосся.

Ось короткий перелік того, чого люди бояться:

  • літати літаком (аерофобія);
  • керувати літаком;
  • людей (антропофобія);
  • псів;
  • закритих приміщень (клаустрофобія);
  • галасу (фонофобія);
  • переходити через міст;
  • темряви (ніктофобія);
  • натовпу;
  • змій;
  • вогню (пірофобія);
  • відкритих водойм (танатофобія);
  • чужих (ксенофобія).
Попередній пост

БЕЗ СТРАХУ ПРО СТРАХ

Хто з нас не відчував страху? Є люди, котрі бояться блискавки, хтось – темряви, а ... Читати далі

Наступний пост

ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ?

Не всидить на місці навіть дві хвилини, хоч позолоти їй ручку. «Татку, чому дим літає? ... Читати далі