Є. В. Геній

Габріель, десятилітній хлопчина з чорною чуприною, одягнутий у джинси, повернувся зі школи з наплічником, повним книжок. Він важко дихав, бо цілу дорогу біг. День, як це часто траплялося з ним, знову видався не надто вдалим.

Охоплений сумними думками, хлопець сів підвечіркувати на сходах перед дверима свого дому, узявши з холодильника пластикову баночку йогурту – одного з тих, які обіцяють споживачам фізичну силу, розум, успіхи й чудові нагороди. Щоправда, нічого цього ніколи не випадало на його долю, хоча йогурту цієї фірми він уже з’їв чимало.

Габріель відірвав кришечку, черговий раз запитуючи себе, навіщо так міцно прикріпляють її до баночки. Він уже не раз поплямив собі сорочку й штани. Облизав кришечку й уже хотів занурити ложечку в йогурт, як раптом сталося щось цілком несподіване.

Йогурт з шипінням почав набухати й розростатися в повітрі, аж поки не перетворився на якусь велетенську істоту, схожу на гумового чоловічка, що є символом фірми-виробника автомобільних шин “Мішлен”. Велетень виглядав м’яким і пухким, та весь був білий. Здавалося, що він зроблений зі збитих вершків. Дивна істота всміхнулася й сказала: “Ти звільнив мене, тож тепер я належу тобі. Наказуй, володарю!”

“Оце так! Усемогутній Геній[*] до моїх послуг! Тепер я буду таким, як Аладін!”

Габріель не міг повірити у своє щастя. То було справжнє чудо, мрія, яка стала реальністю: тепер слава й успіх нікуди від нього не втечуть. Він швидко пригадав собі довгий список своїх бажань, та не знав з чого почати.

“Скільки моїх бажань ти виконаєш?” – запитав.

“Три, звичайно ж”, – усміхнувся Геній. Потім подивився Габріелеві у вічі й додав: “…І не думай, що тобі вдасться ошукати мене так, як Аладінові. Я теж бачив цей фільм…”

“Тільки три… – вередливо промовив Габріель. – Ну добре, вирішу завтра, які це будуть бажання”.

Особливий Геній

Наступного ранку Габріель, як звичайно, прокинувся з думкою, що його чекає важкий день у школі. Але потім йому на гадку спала геніальна ідея. Хлопець уже знав, яким буде його перше бажання. Це буде щось надзвичайне! Зістрибнувши з ліжка, він ухопив баночку з-під йогурту й закричав: “Генію!”

“Я не глухий. Наказуй, володарю!” Не минуло й хвилини, як Геній з усмішкою на вустах був готовий виконувати бажання свого господаря.

“Перше бажання: Хочу стати хлопцем № 1, тобто тим, кого найбільше хвалять у школі. Чи ти зрозумів?”.

“Звичайно!” – відповів Геній.

“А ти вмієш клацати пальцями?”

“Ні, адже я серйозний Геній, паничу. Збирайся до школи”.

Габріель неохоче вдягнувся, як звичайно, у те, що кинув попереднього вечора на стілець, і протер очі водою. Після цього уже хотів виходити з дому.

“Ні, ні, ні! – різко сказав Геній. – Назад!” Джин змусив Габріеля роздягнутися, загнав його під душ і наказав йому вимитися так добре, як це вміла робити лише матуся, шуруючи сина губкою на Різдво й Великдень.

Тим часом, поки здивований Габріель витирався, Геній переглядав речі в шухлядах. Потім вийняв з однієї з них чистеньку сорочку, попрасував штани. Сказав хлопцеві вдягнути все це й тоді критично подивився на нього. Поправив йому проділ на голові й промовив: “Може бути. А тепер займімося наплічником”.

“Що?”

“Не вередуй: перевір, чи ти взяв потрібні книжки й чи пише твоя ручка”.

Тон Генієвого голосу не передбачав заперечень, тож Габріель послухав. Щоправда, він весь час повторював: “Ну, що це за магія…” Потім хотів уже було вийти з дому, але Геній ухопив його за комір і підштовхнув до кухонних дверей, наказуючи: “Спочатку слід попрощатися з рідними!”

Габріель відчинив двері й тихенько промовив: “Доброго ранку й до побачення”. Коли виходив, почув голос сестрички Стелли, яка здивовано сказала: “Матусю, Габріель привітався й попрощався, а ще… він був чистий!”

Оце магія!

Штурмувати переповнені трамваї було улюбленою розвагою Габріеля та його друзів. Це заняття супроводжувалося криками й штовханиною. Хлопці домовилися між собою про своєрідне змагання – хто заштовхає в трамвай якнайбільше пасажирів. На неминучі протести людей при цьому розбишаки відповідали веселим, голосним сміхом.

Коли під’їхав трамвай, Габріель уже хотів, як звичайно, кинутися в натовп, але тверда Генієва рука затримала його.

Товариші з 5-А й інших класів з подивом побачили, що Габріель пропустив поперед себе якусь жінку з великою торбою, яка спокійно ввійшла до вагону й сіла на вільне місце. Вони не могли зрозуміти, що спричинило таку зміну його поведінки. За мить Габріель було приєднався до групи хлопців, які верещали й штовхалися всередині трамвая, але Геній (якого бачив лише Габріель), махаючи величезним пальцем перед носом у хлопчика, сказав: “Ні, ні, ні”.

“Хіба ж це не я маю наказувати?” – хотів обуритися Габріель, але саме цієї миті трапилася несподіванка.

З натовпу раптом виринули вуса й окуляри директора. Вересклива зграйка хлопців замовкла.

“Ну, ви просто чудові, красені! – наче грім, гуркотів голос директора. – Та нічого, поговоримо про цю виставу в школі… Прошу всіх вас зайти до мене в кабінет зі щоденниками”. А потім голос зовсім іншим тоном додав: “Звісно, крім Габріеля. Я й не знав, що ти можеш бути таким… джентльменом”.

Натомість голос, який чув лише хлопець, промовив: “Ось я й виконав твоє перше бажання, паничу!”

“Але ти не використав магії!”

“Помиляєшся, паничу. Магія є саме такою! А тепер скажи мені, яким є твоє друге бажання”.

Насуплені обличчя

Друге бажання народилося в серці. Впродовж останніх місяців Габріель дуже часто сперечався з сестричкою, матусею, татком, Люціяном, своїм найліпшим другом, бабусею Сильваною… Він відчував, що його постійно оточують люди, які гніваються на нього, або ж, як він казав, ходять насуплені.

“Хочу, щоб усі всміхалися до мене”, – наказав Габріель.

“Чудово, – відповів Геній. – Це дуже легко зробити. А тепер послухай, що тобі скажу”. Геній нахилився й почав щось шепотіти хлопцеві на вухо. Габріель здивовано слухав. Врешті хлопець вибухнув: “Але це також не магія!”

“Магія, магія, – промовив Геній. – Побачиш”.

Того вечора Габріель повернувся додому точнісінько на вечерю. Його не треба було просити двадцять шість разів, як зазвичай, він не совгав ногами по підлозі й помив руки. Крім того, він устав, приніс пляшку води й обережно поставив її на стіл, а потім голосно сказав усім: “Смачного!” Матуся, татко й сестричка не могли вийти з дива.

Габріель використав цей момент, щоб розпочати свою маленьку промову: “Татку, матусю, Стелло… Впродовж останнього часу я був нечемний та неввічливий і зробив чимало негарних учинків. Перепрошую”. Після цього вийняв з кишені маленьку коробочку й простягнув її сестричці: “Це для тебе, пробач мені, що я називав тебе бридулею та ще гіршими словами. Я люблю вас усіх”.

Стелла взяла коробочку (всередині була застібка для волосся) і кинулася братові на шию, вигукуючи: “Він дав мені подарунок… Дав мені подарунок!”

Татко погладив сина, а матуся поцілувала в щічку. Габріель уже цілком забув, якими чудовими можуть бути такі стосунки з близькими. За вечерею всі всміхалися, і навіть рибні палички здавалися ліпшими, ніж зазвичай.

Геній, який сидів на люстрі, показував знак перемоги. Габріель по-змовницькому підморгнув йому.

Найліпший на турнірі

У Габріеля залишилося ще одне бажання. І справді, було щось, чого хлопець дуже прагнув: він хотів отримати нагороду, яку вручали найліпшому футболістові серед наймолодших учасників турніру. Габріель не був першокласним гравцем, тож грав у захисті. А захисник, як відомо, має небагато шансів показати себе.

Тож цього разу Габріель вирішив попросити допомоги в Генія.

“Хочу стати найліпшим гравцем турніру”, – сказав йому хлопець.

Геній засміявся: “Все буде зроблено, паничу!”

“Цього разу ти вже мусиш застосувати магію”.

“Як завжди, як завжди…”

Габріель зіграв усі матчі разом з Генієм, який бігав навколо нього й давав йому поради. Зокрема, не дозволяв йому сваритися, обзивати своїх товаришів, які помилялися, кричати на суддю. Геній також змусив хлопця визнати, що рішення судді щодо призначення у ворота противника пенальті, було помилковим.

Команда, в якій грав Габріель, зайняла передостаннє місце. А хлопець не забив жодного гола.

Того дня, коли вручали нагороди, Габріель стояв, низько похиливши голову.

“Тобі треба працювати в страховій компанії, Генію! Хіба не бачиш, що ти ні на що не здатний?” – промовив хлопець, звертаючись до джина, який лише глузливо посміхався у відповідь.

Але в цей момент у гучномовці прозвучало: “Найліпшим гравцем, з погляду доброзичливості, спортивної поведінки й ввічливості, визнано Габріеля Бачеллі!”

“Це я!” – всміхнувся хлопець і побіг до столу з нагородами.

“Найліпшим є не той, хто забиває найбільше голів!” – крикнув йому навздогін білий велетень.

У банці нутелли

Того ж вечора вони попрощалися. Габріель випромінював щастя, але водночас йому було прикро розлучатися з другом.

“Я виконав своє завдання, паничу, – всі твої три бажання. Можливо, при цьому ти трохи навчився магії…”

“Ти навіть не сказав мені, яке твоє повне ім’я”.

“Є. В. Геній. «Є» – як єдність, «В» – як ввічливість”.

“Я так і думав. Чи ми ще колись побачимося?”

“Хто знає? Можливо… – відповів Геній і перетворився на маленьку, легеньку хмарку.

“Куди ти тепер?” – запитав Габріель.

“У банку нутелли. Йогурт занадто кислий…”

І зник.

* * *

Габріель починає усвідомлювати, що перед ним постала проблема – одна з найважчих для кожної людини, – яка полягає в тому, що йому треба налагодити стосунки з іншими людьми. Багато хто вважає, що її можна вирішити за допомогою насильства, грубості, агресії. Та всі ці методи роблять нещасливими і тих, хто їх використовує, і тих, хто змушений терпіти цю наругу.

А тимчасом кожна людська особа має величезну владу: може робити щасливими або нещасними людей, які її оточують. І саме це є магією, яку Є. В. Геній допомагає відкрити й пізнати Габріелеві.

Ввічливість, добре виховання, повага, доброзичливість – ось “магічні” елементи, застосовуючи які, можна оволодіти мистецтвом налагодження стосунків з іншими людьми, що, врешті-решт, і є мистецтвом щастя.


[*] Так звуть всемогутнього джина з лампи – одного з героїв кінофільму “Аладін” (2009), що є екранізацією відомої казки “Аладін і чарівна лампа”. – Прим. пер.

Попередній пост

Чарівна скрипка

Одного дня добрий чарівник Товит вийшов зі свого дому в горах і вирушив на прогулянку ... Читати далі

Наступний пост

Збунтована антена

На червоному даху великого будинку стояла телевізійна антена, яка дуже ретельно виконувала свої обов'язки. То ... Читати далі