Збунтована антена

На червоному даху великого будинку стояла телевізійна антена, яка дуже ретельно виконувала свої обов’язки. То була колективна антена, тож мусила передавати сигнал до телевізорів, які були в усіх помешканнях того дому.

Вона вже багато років стояла на даху будинку, тож знала всіх. Щодня передавала до телевізорів сигнали, які тільки вона бачила й чула та які ловила в повітрі й перетворювала на зображення. Навколо неї невпинно вирували кольори й звуки, які для всіх інших були невидимі. Антена упорядковувала їх і пересилала до телевізорів.

Її день розпочинався дуже рано. Пан Беполі з другого поверху прокидався о шостій і відразу ж дивився новини. Ніко й Маріо, брати з третього поверху, вмикали телевізор о восьмій і, ще лежачи в ліжку, насолоджувалися переглядом мультфільмів.

Добра антена дуже заздрила їм! Найбільше взимку, коли дув льодяний вітер, а бурульки ставали для неї таким тягарем, що вона мусила з усіх сил триматися за черепицю, аби утриматися прямо й не зіпсувати зображення.

Потім надходив час серіалів, які зворушували навіть її. “Заборонене подружжя” – для сестер Белотті з третього поверху, “Чорна перлина” – для пані Сірано з партеру, “Біль, сльози й сум’яття” – для пенсіонера Руссо, який дивився серіали, але не зізнавався в цьому.

Після цього показували “Красивих” і караоке – для Лілі, двадцятилітньої доньки подружжя Дольчетті з п’ятого поверху. І так упродовж цілого дня й більшої частини ночі: матчі, фільми, відеокліпи, театральні вистави й навіть “Політична трибуна” (антена під час цієї передачі завжди засинала).

Найпрекрасніша трансляція в житті

Щоразу, коли мешканці вмикали телевізор, антена заходила до помешкання й не обмежувалася трансляцією вибраної програми, а за допомогою своїх електронних очей оглядала все, що було в квартирі. Багато хто залишав телевізор увімкнутим навіть тоді, коли робив що-небудь інше, й антена навчилася розпізнавати мешканців свого дому за їхніми телевізійними смаками.

Так вона зауважила, що в будинку не все було гаразд.

“Якщо я не подбаю про це, – промовила до себе, – то вони ніколи не наведуть ладу, адже проблеми навіть не помічають – і це справжня біда”.

Отож антена прийняла рішення, зібралася з силами, зосередилася, заскрипівши, наче заіржавілий флюгер, і розпочала найпрекраснішу трансляцію у своєму житті. Замість того, щоб передавати зображення ззовні, почала брати його з одного помешкання й показувати в іншому, відповідно до свого задуму.

Старенькі з четвертого поверху

Почала від сестер Белотті. Замість улюбленого серіалу вони раптом побачили на екрані телевізора стареньку жінку, яка з великим сумом дивилася на якусь фотографію.

“Це, напевне, починається новий серіал!” – сказала старша сестра.

“Але ж це старенька, яка живе на четвертому поверсі!” – промовила молодша.

“Вона що стала телевізійною акторкою?”

“Ні, то її квартира. Поглянь на вікна”.

Сестри почали уважно розглядати. Очі старенької були налиті сльозами, які вона витирала кінчиком фартуха. Потім без апетиту з’їла кілька ложок юшки й знову почала дивитися на знімок, спертий на пляшку води.

“Я ніколи не промовила до неї жодного слова”, – сказала старша з сестер Белотті.

“Вона, мабуть, страшенно самотня”, – додала молодша.

“Може, запросимо її на каву?” – продовжила старша.

“І на тістечка”, – додала молодша.

“То ходімо до неї вже тепер!” Дві сестри встали й уперше за багато років забули про свій серіал.

Учотирьох сваритися ліпше

Ніко й Маріо займалися своєю улюбленою справою – сварилися буквально за все. По телевізору йшов якийсь документальний фільм про тварин, але раптом трансляція перервалася.

“Поглянь, – сказав Ніко, – якась реклама”.

На екрані з’явилися два хлопці, які бавилися у своїй кімнаті.

“Але ж… – прошепотів Маріо. – Це сини нашого швейцара!”

“Вони бавляться грою, яку ми вчора викинули на сміття!”

“А он – мої старі журнали”.

Ніко й Маріо замовкли. “Бавляться тим, що ми викидаємо…” – промовив Ніко.

“Покличмо їх, побавимося разом!” – запропонував Маріо.

“Учотирьох ліпше буде сваритися, ніж удвох”, – підтримав його Ніко.

“Матусю, на підвечірок прийдемо вчотирьох”, – крикнули вони й разом вийшли з дому.

Приятель на обіді

Вродлива Лілі розчісувала волосся й зітхала, думаючи про Фіорелло – відомого телевізійного актора, в якого було закохано чимало дівчат. Так само, як і в Ріджа з серіалу “Красиві”. Які вони ефектні, не те що ті прищаві, нудні хлопці зі школи. Ліпше залишитися старою дівою, ніж вийти заміж за одного з них.

Але раптом її улюблений серіал перервався, і на екрані з’явилася просто вмебльована, але чиста й зручна кімната. Нахилений над столом хлопець з буйної чуприною читав товсту книжку з правознавства. Було видно, що хоче спати, але, напружуючи свою увагу, знову й знову змушує себе вчитися.

“Сили небесні! – подумала Лілі. – Але ж це хлопець з п’ятого поверху, який працює кур’єром у великій крамниці… Вдень. Завжди вітається зі мною, коли зустрічаємося на сходах, але я жодного разу навіть не глянула на нього… Яка ж я дурна…”

“Матусю! – несподівано гукнула Лілі – А можна на наш святковий обід запросити приятеля?”

Щось подібне відбулося у всіх помешканнях будинку. Люди, які жили в одному домі, які мало не щодня зустрічалися на сходах, у ліфті, які, можливо, навіть жили разом у тій самій квартирі, раптом уперше “помітили одне одного”.

А на даху раділа втомлена, але щаслива антена, знову готуючись до виконання своїх безпосередніх обов’язків, зокрема – до трансляції чергового серіалу.

* * *

Є таємнича хвороба, на яку хворіє чимало людей. Називається вона “синдром невидимої людини”. Є особи, які живуть поряд з нами, з якими ми споживаємо їжу і, можливо, навіть перебувають разом з нами цілий день, та ми все ж їх не бачимо. А скільки людей страждають саме через те, що їх ніхто не помічає, адже вони – наче ті шпалери або меблі, видимі, але нас не цікавлять. Якщо ми хоч трішки прислухаємося до голосу свого сумління, то почуємо, що в нашому житті є чимало таких осіб-шпалер. Лілі, дівчина з оповідання, все знала про телевізійних акторів, але нічого про людей, які жили в її будинку. Ми створили собі штучні світи, які лише вводять нас в оману, внаслідок чого втрачаємо багатство й красу дійсності.

Збунтована антена вчить нас помічати те, що невидиме. Добре можна бачити тільки серцем і душею.