З КИМ ЗУСТРІНЕТЬСЯ В ДИТЯЧОМУ САДКУ?

Найважливішою особою, яку зустріне дитина, щойно переступивши поріг садка, є вихователька (досі небагато чоловіків обирає цей фах).

Вихователька, як свідчить сама назва, – це особа, зусилля котрої мають бути спрямовані на створення в дитячому садку виховної атмосфери.

  • Вихователька любить дітей і ставиться до них по-материнськи. Знає, що найважливішою для дитини є любов.
  • Вона випромінює радість, бо розуміє, що не можна виховувати людину без радости.
  • Вона врівноважена, бо знає, що страх і безлад викликають у дітей тривогу і роздратування.
  • Вона справедлива: ставиться до всіх дітей однаково, бо знає, що кожна дитина має такі самі права.
  • Вона розумна: знає, що має ставитися до дитини так само добре, як до себе самої; знає, що гра для дитини найважливіша; поводиться так, щоб дитина почувалася дитиною, а не малим учнем: не підганяє її, не вимагає від дитини непомірних для неї психічних і фізичних зусиль.

Найважливіша річ, про яку має знати кожна вихователька, є цілісний підхід до дитини. Саме тому не може нехтувати жодного аспекту її особистости, жодних труднощів, що виникають, а займатися дитиною «комплексно».

Вихователька дбає не лише про фізичний розвиток дитини, а й про її інтелект, уяву; вона розуміє, що дитині властиво дивуватися й захоплюватися, формує в ній чуття прекрасного…

Вихователька каже дитині не лише про те, що потрібно їсти, пити і мити руки, а й про чемність, злагоду, дружбу.

Усе написане тут про дитячий садок – хочемо на цьому особливо наголосити – потрібно втілювати в життя; усі ясла і дитячі садки мають послуговуватися вищезазначеним.

ПРИЯЗНІСТЬ

Вона має бути візитною карткою кожного дитячого садка. Більшого годі прагнути.

У дитячому садку має панувати атмосфера взаємної приязні й довіри.

Не варто боятися, що це применшить значення ваших родин, відніме любов дитини до вас; навпаки, розширить та об’єднає всі ваші зусилля і прагнення.

Свята істина, що дитячий садок – це школа, на яку треба покладати надії!

«Комплекс Моцарта»

Звідки в родинах береться це сильне прагнення пришвидшити дозрівання дитини: навчити її читати, коли має три роки, співати, коли має чотири, писати, коли має п’ять, грати на музичному інструменті, коли має шість?..

Послухаймо, що каже про це Адріян Осіціні, італійський нейропсихіятр і психоаналітик, котрий понад 50 років займається дітьми, що відстають у розвитку.

Професор Осіціні застерігає перед небезпекою зосередження уваги лише на розумовому розвиткові й раціональному мисленні дитини. Надмірне намагання розвивати інтелект спричиниться до порушення рівноваги між розумовим та емоційним розвитком.

Він пише: «Сучасна дитина засвоює набагато більше інформації і чинить це набагато швидше, аніж колись. Цей розвиток може відбуватися так стрімко, що за ним не встигатиме її емоційний розвиток. Таке порушення рівноваги між розумовим та емоційним розвитком особливо велике в дітей, від яких вимагають якнайшвидшого засвоєння знань».

«Зосереджуючи всю або майже всю увагу на розвиткові інтелекту, – коментує психолог Анна Марія Батістін, – забуваємо про головні потреби дитини: передовсім це потреби, які задовольняють її почуття. І навіть якщо йдеться про інтелектуальний розвиток чи саме пізнання, то дитина відчуває набагато більшу потребу, щоб це відбувалося через гру, розвиток фантазії та уяви, аніж через логіку і раціональність. Слід зважати на те, щоб наповнювати не тільки її мозок, але й серце. Гру замінюємо книгою, фантазування – засвоєнням інформації, немовби вважаємо, що гра є лише марнуванням часу. Не забуваймо, що дитина, яка припиняє гратися, перестає також бути дитиною: вона стає малою дорослою людиною, яка ніколи не мала дитинства».

З цією думкою згідні видатні дослідники проблем дитинства і в Америці, і в Європі, зокрема Бруно Бетельхайм, Бері Бразелтон, Бенжамін Спок. «Потрібно вважати, віддаючи перевагу інтелектуальному розвиткові дитини та її швидшому дозріванню. Ціна, яку їй у майбутньому доведеться заплатити, надто висока – страждання і психічна неврівноваженість».

День, коли всі батьки нарешті позбудуться «комплексу Моцарта» (геніяльної дитини, яка вже у віці семи років писала симфонії), стане для всіх дітей великим святом визволення і свободи.

Золоті думки

«Дитячий садок – це чудовий міст, який єднає дім із цілим світом». (Сюзанна Ісаакс)

* * *

Дитячий садок не є чимось незвичайним: для дитини він необхідний. Садок не лише корисний, але й доконечний.

Що робити, якщо дитина не хоче йти в дитячий садок

Що робити, якщо дитина не хоче йти в садок: плаче, кричить, тупає ногами, протестує і не хоче відпустити мамин рукав?

Дитина плаче, бо розуміє, що настає певна зміна в її житті, і таким чином на неї реагує; така реакція є також доказом того, що починається процес дозрівання.

Ми маємо розуміти, що плач є природною реакцією: садок для дитини – це перша подорож у невідоме, а такої подорожі вона має право боятися. Отож, що нам робити?

  • Перш ніж почати відвідувати дитячий садок, варто в ньому побувати з дитиною, щоб вона поступово звикала до того місця, в якому перебуватиме багато часу; це полегшить їй перші контакти з оточенням.
  • Варто попередньо побесідувати з вихователькою (можливо, навіть у присутності дитини) та узгодити спільні дії; якщо в бесіді бере участь дитина, то має зрозуміти, що батьки аж ніяк не ревнують дитину до виховательки, що вихователька їм подобається, що поважають її і довіряють їй.

Адже нерідко матері ревнують дитину до виховательки, боячись, що її взаємини з дитиною можуть погіршити ставлення дитини до батьків.

  • Батьки мають добре розуміти роль дитячого садка в житті дитини: якщо вони не переконають її в необхідності ходити в садок, то дитині буде важко освоїтись у ньому.

Будьмо щирими: саме батьки, віддаючи дитину до садка, найбільше бояться втратити взаєморозуміння з нею.

  • Якщо попри наші великі зусилля дитина в садку не перестає плакати, будьмо непохитними. Лише так зможемо переконати її в нашій правоті. Дитина змириться з нашим рішенням, бо невдовзі сама переконається, що це місце створене для неї і задовольняє всі її духовні і фізичні потреби.

Ось приклад. Одна трирічна дівчинка вперше прийшла в дитячий садок; щойно її мама пішла, вона почала бігати, шукаючи, як утекти звідти. Вихователька для того, щоб вона не зрозуміла, що перебуває в замкненому приміщенні, дозволяла їй шукати можливости втекти. Інші діти теж не засуджували її поведінки… Кілька днів мати забирала її додому на обід і відпроваджувала назад. Таким чином, дівчинка зрозуміла, що і мама, і вихователька не змінять свого рішення: через кілька днів вона забула про свій страх і почулася впевнено. Дівчинці лише був потрібен час, аби переконатися, що мама не залишить її в садку назавжди, а також, що тут їй навіть дуже добре.

Отож, чи завжди єдине правильне рішення для нас віддати дитину в садок? Загалом так, якщо немає особливих застережень. Урешті-решт, можна зачекати, поки дитині виповниться чотири роки, але в жодному разі не пізніше.

Дитячий садок для дитини справді вкрай важливий.

І навіть якщо впродовж кількох днів дитині доведеться зазнати певних зречень, то, без сумніву, невдовзі вона буде щедро винагороджена.

Попередній пост

ВІДДАВАТИ ЧИ НЕ ВІДДАВАТИ ДИТИНУ В САДОК?

«Віддати чи не віддати дитину в садок?», «Чи це для неї краще чи гірше?», «Чи ... Читати далі

Наступний пост

ЧИ КАЗКИ ЛЯКАЮТЬ?

Час від часу хтось береться критикувати й засуджувати казки: там багато жорстокости, вони лякають і ... Читати далі