РОЗПОВІДАННЯ КАЗОК: МИСТЕЦТВО, ЯКОГО ТРЕБА ВЧИТИСЯ

Розповідання казок – це мистецтво, яке має свої закони, це мистецтво, якого треба вчитися.

  • Робімо правильний вибір.

Казка має бути нескладною, зрозумілою, додавати сміливости і не має бути надто довгою, щоб її можна було розповісти за один раз.

  • Створюймо відповідний настрій.

Розповідаймо казку з теплотою в голосі і з деякою таємничістю, якщо можливо, пригасивши світло, у спокої і тиші. Щоб оживити розповідь, можна вдатися до слухових і зорових ефектів, як-от: тихий стук у вікно, наслідування рухів гілок, які колише вітер, примружування очей і т. ін.

  • Втілюймося.

Розповідання казок з метою ощасливити нашу дитину може все зіпсувати. Пам’ятаймо, що, розповідаючи казку, маємо говорити від імени героя, про якого розповідаємо, маємо самі вірити в те, про що розповідаємо. Лише тоді казка буде цікавою для дитини.

  • Звертаймо увагу на початок і кінець.

«Жила собі колись…», «Жила за горами і лісами…»…

Доцільно починати казку саме такими словами, які віддаляють дитину від світу, в якому живе, і допомагають їй вжитися в розповідь. «Жили довго і щасливо…». Це дуже гарне закінчення. Без нього дитина не почуватиметься втішеною і може бути пригніченою.

  • Будьмо якнайближче.

Під час розповіді дитина може злякатися. Якщо ми поруч, тримаємо її за руку, вона почуватиметься впевненіше і безпечніше. Страх не лише не завдасть їй шкоди, а навпаки, слухаючи казку, – як ми вже згадували – дитина може перемогти страх.

  • Відчуваймо слухача.

Відчувати слухача означає зупиняти розповідь тоді, коли дитина перестає уважно слухати. Потрібно пояснити незрозумілі слова, спостерігати за її реакцією та аналізувати її.

  • Не порушуймо створеного настрою.

Казка – це передовсім емоційне переживання, тому не перетворюймо її на урок.

«Безглуздям було б, розповівши “Червону Шапочку”, виголосити перед дитиною промову про шкоду полювання чи прочитати урок з ботаніки про різні види дерев» (Джанфіліпо П’єтра).

  • Кажімо правду.

Дитина може спитати: «А це правда?». Не відповідаймо тоді: «Ні. Це казка». У кожній казці своя правда: вона правдива через образ, за допомогою якого промовляє; так само, як правдивою є мова натяків, яких вона сповнена. Отож, можна сказати, що так само, як правдивою є гра в ляльки, правдивою є казка.

  • Повторюймо.

Не втомлюймося повторювати казки. Якщо дитина хоче не один раз почути ту саму казку, це означає, що має в цьому внутрішню потребу. Коли її задовольнить, вона сама про це скаже.

ЧАРІВНА МИТЬ

Найкраще розповідати казки ввечері.

Втомлена дитина, перш ніж заснути, має велику потребу в емоційному заспокоєнні. Це виражається в бажанні почути від своїх батьків гарну казку.

Є вона таємничим голосом, що впливає на дитячу чутливість: це має бути голос матері чи батька, а не записаний на касеті чужий голос.

Голос батьків важливіший за будь-який інший голос, важливіший за голос, що лунає з такої говіркої машини, як телевізор.

Телебачення є холодним і безжальним: розмовляє лише з собою і неспроможне перейматися проблемами дитини. Телебачення не дає змоги запитувати. Немає очей, немає рук, якими може ніжно торкатися.

Мати, котра щось розповідає своїй дитині, вдивляється в її обличчя, гладить її щічки, добирає відповідні слова, чекає на дитину, яка не встигає за розповіддю і влаштовує їй перерви для відпочинку…

Отже, це найсприятливіша нагода «побути разом» (а не «поблизу»). Немає кращого способу зближення між матір’ю і дитиною. Розповідання казок – це найінтимніший момент виховання. Відомий італійський психоаналітик Марія Валькаренджі, авторка багатьох казок, вважає, що «до шести років потрібно щодня розповідати дитині принаймні одну казку».

«Ми, батьки, дуже дивні люди, – зауважує Доменіко Вольпі, італійський письменник, який досліджує літературу для дітей. – Коли дитина починає дорослішати, бідкаємося, що не можемо з нею порозумітися, але не переймаємось тим, що тоді, коли вона має чотири чи п’ять років, не відповідаємо на її запитання – саме тоді, коли найбільше потребує розмов з нами».

Спілкування – не екзотична рослина, яка зацвітає один раз на рік чи оживає лише тоді, коли дитині п’ятнадцять; це дуже ніжна квітка, яку треба доглядати дуже старанно від найменших років.

Взаєморозуміння між батьками і дітьми можливе завдяки багатьом таким чарівним вечорам, коли мама чи тато розповідають дитині казки, а вона в їхніх обіймах засинає щасливою.

ЧОМУ НЕ ПОЧАТИ?

Чимало проблем у сучасному суспільстві неможливо вирішити легко і швидко, наприклад, якщо йдеться про забруднення довкілля, наркоманію, алкоголізм…

Однак можемо напрочуд легко і швидко запобігти самотності наших дітей, задовольнити їхню потребу в чуйності й любові.

З усім цим можемо впоратися швидко і малим коштом.

Достатньо лише казки!

Достатньо лише казки, щоб життя дитини стало радіснім і ненудним!

Достатньо однієї казки, щоб посіяти в дитині зернятко надії і любови, яке, можливо, проросте вже завтра.

Достатньо однієї казки, щоб подарувати дитині тепло, яке залишиться в її серці на ціле життя.

То чому ж не почати вже нині?

Той, хто знайшов казку, той знайшов дев’ять скарбів

Кожна казка – це джерело спонук, які приводять у рух уяву дитини, які пробуджують її фантазію, роблять добрішим серце не лише дитини, а й батьків.

Потрібні докази?

Ось вони!

  1. Казка примушує працювати розум дитини. Допомагає їй зрозуміти, хто така людина і що таке життя, у якому так багато розмаїтих подій.
  2. Допомагає дитині зустрітися віч-на-віч зі страхами і побороти їх.
  3. Допомагає дитині пізнати себе і впорядкувати свої відчуття.
  4. Пробуджуючи зацікавлення, полегшує запам’ятовування нових слів.
  5. Казка – це момент активного емоційного життя. Вона заспокоює і дарує більшу радість, аніж телевізійні передачі.
  6. Не абстрактною, а дуже конкретною мовою дає змогу дитині зрозуміти користь від гарної поведінки.
  7. Розвиває фантазію і творчі здібності.
  8. Зміцнює зв’язок між батьками і дитиною: дає їм змогу краще її пізнати.
  9. Щасливе закінчення в казках закладає в дитині життєрадісність та оптимістичний настрій.

Підсумок: розповідання казок є однією з ознак нашої любови до дитини, завдяки якому можемо передати їй наші почуття.

Чому б їх не розповідати?

Немає у світі нічого певнішого за те, що всі діти дуже люблять казки!

Їм подобається їхня тематика, подобаються виклад, ритм і паузи, подобаються тон і вираз обличчя оповідача.

На початку XIX століття відома італійська акторка Ірма Граматіка поїхала в Росію для показу однієї своєї вистави італійською мовою. Після закінчення вистави публіка, яка не розуміла жодного сказаного нею слова, викликала її на біс.

Ірма називала числа від одного до ста, забарвлюючи їх в усі можливі відтінки почуттів: любови, пристрасти, радости, страху, злости, розчарування. Її виступ мав великий успіх.

Так само казки захоплюють наших дітей. Вони прагнуть довго слухати оповіді, хоча не завжди все добре розуміють у них.

То чому не давати їм те, що так сильно люблять і що так цілюще впливає на них?

Чому б не подарувати їм казку?

«Казка», а не «байка»

Читачі, напевно, вже зауважили, що ми не говоримо про «байки», а лише про «казки».

Хочемо наголосити на цьому.

Казка суттєво різниться від байки.

Казка – це чарівна пригода завжди зі щасливим закінченням. Саме тому вона так подобається дітям і водночас така корисна.

Події, що змальовані в казці, зазвичай бурхливі та захопливі, а також сприймаються як правда. У казці також збувається мрія про співдружність з речами і рослинами, з тваринами і людьми.

Натомість байка – це зазвичай коротка розповідь, у якій героями є не лише люди, але й тварини і рослини. Різниться від казки тим, що закінчується певним висновком чи повчанням.

Саме це повчання не завжди зрозуміле для дітей: переважно воно надто складне для них і потребує зрілого слухача, яким дитина поки що не є.

Байка – це розповідь, яку дитина може зрозуміти неправильно: мурашка-трудівниця, яка залишає помирати з голоду співочого коника-стрибунця, бо він не любить трудитися, може стати для дитини прикладом для наслідування.

Проте це не означає, що не треба читати дітям байки.

Адже є чудові байки. Хочемо лише наголосити, що казка є для дитини найвідповіднішим літературним твором.

І саме тому ми вели мову лише про казки.

Попередній пост

ЧИ КАЗКИ ЛЯКАЮТЬ?

Час від часу хтось береться критикувати й засуджувати казки: там багато жорстокости, вони лякають і ... Читати далі

Наступний пост

ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ: ДОПОМАГАТИ ЧИ НІ?

Дитина має сама виконувати свої домашні завдання. З двох причин: по-перше, вчитель має знати можливості ... Читати далі