Золоті вікна

Щодня, коли ніч своїм темним крилом вкривала вікна дому, і маленького полум’я гасової лампи вже було не досить, щоб працювати, молодий Бен збирав свої інструменти, прибирав на столі й зітхав:

– Більше не можу так жити… Таке життя не для мене.

Його батько працював разом із ним. Він також збирав інструменти й спокійно прибирав на столі.

– Не скаржся, сину. Ми й сьогодні добре попрацювали. Закінчили робити сідло для пана Арріґа, та й два пояски для графині також гарні вийшли. У тебе золоті руки. Мало хто може виготовляти такі чудові речі зі шкіри. Нам не бракуватиме клієнтів і цього року.

– Батьку, я відчуваю, що покликаний до великих справ. Мені вже 18 років. Мушу прийняти якесь рішення. Я впевнений, що виготовляти впродовж усього життя вироби зі шкіри – це аж ніяк не моє покликання.

– Що ж, синку. Якщо вважаєш, що твоє покликання не пов’язане зі шкірою, то що ж, нічого не вдієш. Не звертай на мене уваги, йди за голосом свого серця.

Особа, оповита світлом

Тієї ночі Бену приснився сон, що був дуже схожий на правду.

Янгол, оповитий світлом, промовив до нього:

– Твоя дорога визначена. Тобі доручено велику місію. Знайди золоті вікна й усе зрозумієш.

Бен прокинувся раніше, ніж звичайно. У його свідомості звучали слова: “Знайди золоті вікна”. Він побіг до батьків і сказав:

– Мені явився янгол. Я мушу вирушати на пошуки золотих вікон! Батьку, мамо, благословіть мене.

Бенові батьки з тривогою дивилися на сина, коли він вирушав на пошуки своєї місії.

– Піду до королівського замку. Тільки в королів можуть бути золоті вікна, – думав собі хлопець.

Через кілька днів подорожі юнак опинився перед королівським палацом. Це була неприступна кам’яна споруда, що височіла на пагорбі.

– Там я точно знайду золоті вікна, – подумав він, хоча насправді вікна замку видавалися сірими.

Хлопець найнявся королівським охоронцем і розпочав свої пошуки. Та всі вікна, які знаходив, були лише похмурими бійницями, довгими й вузькими. З них ніхто не визирав.

Аби переконатися, що в замку короля немає золотих вікон, Бен витратив два роки. Бачив там лише вікна, викувані з насильства й нахабства. З почуттям полегкості попрощався він з охоронцями короля й продовжив свої пошуки.

Несподіванка

– Треба знайти багатого купця, – міркував Бен, мандруючи. – Заможні купці, без сумніву, мають палаци із золотими вікнами. Я не створений для військової служби, але хтозна, може, мені судилося стати торговцем.

Прийшов у велике місто й найнявся на роботу до найбагатшого купця.

Упродовж першого дня оглядав він будинок свого господаря. Та всюди вікна були з міцними й товстими ґратами. Це були великі вікна, які навіювали страх.

– Мусимо остерігатися злодіїв, – пояснив йому купець.

Через рік Бен зрозумів, що і в цьому місті нема золотих вікон, а життя купця не для нього. Отож поїхав геть.

– Великі мудреці! – подумав собі хлопець. – Як це я раніше про них не згадав. Мудреці, без сумніву, мають золоті вікна. Крізь них вони, мабуть, спостерігають за життям, за зірками й людьми. Наймуся на роботу до якогось великого вчителя.

Так і вчинив. Став учнем найбільшого мудреця в королівстві.

Однак невдовзі гірко розчарувався. У будинку мудреця не було вікон. На підвіконнях мудрець поскладав сотні книжок і цілком затулив ними вікна.

– Мені не треба дивитися на небо, на землю, на людей. Усе це є в книжках.

Бен побачив вікна сліпої зарозумілості, а не золоті, і, засмучений, знову вирушив у дорогу. – Може, то був лише сон, – втішав себе юнак. – Все, годі! Повертаюся додому. Хочу обняти батька й матір.

І Бен вирушив додому. Під вечір дістався він пагорба поблизу свого містечка і раптом онімів від подиву. У центрі міста, серед будинків, що потопали в темряві, сяяли два золоті вікна!

Останній відрізок дороги він пробіг із шаленим хвилюванням у серці. Не міг відірвати очей від золотих вікон, що виблискували попереду. І врешті опинився… перед своїм домом. Це були вікна кімнати, де батько якраз закінчував працювати. Стара гасова лампа кидала золоті відблиски на предмети. Її світло відбивалося від наполірованих щоденним використанням знарядь. Нарешті Бен зрозумів, із чим пов’язане його покликання…

* * *

Бен вважав, що завдання його життя, – якесь надзвичайне й прийде до нього якось по-особливому, мов чудо.

Однак згодом зрозумів, що життєвий заклик – у щоденному житті, у тих людях, які поруч із нами, у тих здібностях, якими нас обдаровано.

Попередній пост

Кінь для імператора

Жив колись у далекій провінції Китаю художник, який проводив дні, намагаючись малювати те, що бачив, ... Читати далі

Наступний пост

Сім потвор із кварталу Сан Донато

Перша потвора з'явилася в четвер. Діти з 4-го "Б" сиділи на своїх місцях, вдаючи, що ... Читати далі