ЗАГРОЗА РОЗЛУЧЕННЯ: МОВЧАТИ ЧИ КАЗАТИ?

Немає обов’язку бути батьками. Однак ті, що ними стали, мають борг на ціле життя перед своїми дітьми: вони повинні забезпечити їм умови для щасливого і спокійного зросту.

РОДИННЕ ВОГНИЩЕ

Аби дитина не шкодувала, що з’явилася на світ, відразу після того, як вона покине затишне материнське лоно, має бути оточена теплом родинного вогнища. Якщо цього не матиме, то буде скривджена.

Неприпустимо, щоб дитина зривалася зі сну, бо батьки сварилися цілий день; неприпустимо, щоб дитина через це переставала їсти чи в неї з’явився нервовий тик.

Усім відомо, що дитина є найкращим у світі сейсмографом. Усе реєструє, запам’ятовує спокійну і неспокійну атмосферу в домі; чує не лише те, про що ввечері батьки розмовляють у своїй спальні, а й те, що ніколи не було сказане.

Одне африканське прислів’я найкраще пояснює те, про що зараз ідеться: «Де б’ються два слони, там найбільше постраждає трава на галявині».

Там, де мати і батько сваряться, найгірше буде дитині.

Саме тому батьки не повинні розлучатись чи жити окремо.

«Половина моїх маленьких пацієнтів, – каже Марчело Бернарді, – це діти з неповних родин чи батьки яких збираються розлучитися».

Окреме проживання чи розлучення батьків для дитини велика трагедія. Вони руйнують любов у родині. «Найжахливішою подією в моєму житті, – пише 12-річна Марійка, – було розлучення моїх батьків. Найчудовіша подія, яку я очікую, – побачити, як мої батьки знову кохають і шанують одне одного. Тепер я мешкаю з бабусею. З батьками бачуся часто, але це вже не те, що було. Вечорами роздумую про те, як чудово було б знову всім жити разом. Тоді б я вже плакала від щастя».

На жаль, тисячі дітей опиняються в такому самому становищі. Відомий педіятр Т. Бері Бразелтон стверджує: «Головне для кожної дитини – відчувати, що її батьки кохають одне одного».

І саме тому задля добра дитини – ще раз наголошуємо на цьому – батьки не повинні розлучатися чи жити окремо.

ОДНАК…

На жаль, це трапляється надто часто.

Не маємо наміру дошукуватися причин цього. Не маємо наміру засуджувати чи звинувачувати будь-кого. Лише стверджуємо цей сумний факт і прагнемо звернути увагу на те, що треба робити, аби пом’якшити наслідки такої ситуації для дитини й забезпечити їй якомога спокійніше життя і належне виховання.

  • Скажімо дитині про це.

Якщо це страшне рішення ми вже прийняли, обоє маємо сказати про це нашій дитині. Спільне повідомлення принаймні допоможе їй побачити, що ніхто з батьків нічого не приховує від неї.

Так учинити доконечно. «Якщо ніхто не скаже їй про те, чому тато покинув їх, дитина може думати, що раніше чи пізніше покине її мама, а тоді залишиться цілком сама. Може навіть себе звинувачувати в тому, що вона сама стала причиною непорозуміння між батьками, або вважати, що кожне подружжя має закінчуватися розлученням» (Анна Оліверіо Феррарі, психолог).

Така розмова додасть дитині відваги, зменшить страх і почуття вини.

  • Маємо казати зрозуміло і лагідно.

Вживаймо прості слова, які дитина зрозуміє і не почуватиметься обдуреною. Можна сказати: «Тато і мама переживають зараз дуже тяжкий період: їм важко порозумітися. Знаємо, що ти це зауважила і що тобі сумно від цього. Проте не хвилюйся, ми обоє тебе дуже любимо і ніколи не покинемо: ти ніколи не перестанеш бути нашою дитиною».

  • Не треба подробиць.

Головне – переконати дитину в тому, що батьки її люблять. Це потрібно для того, щоб вона не боялася бути покинутою.

Неприпустимо в присутності дитини звинувачувати одне одного у виникненні цієї ситуації або, що ще гірше, за відсутности одного з батьків перекладати вину на нього. Дитині не можна відбирати довіру до обох батьків: щоб вона могла правильно розвиватись, потребує чоловічого і жіночого взірців, взірців материнства і батьківства.

  • Намагаймося не драматизувати.

Якщо ми надто схвильовані, напружені і відчуваємо, що не зможемо спокійно все пояснити дитині, можна попросити близьку нам особу пом’якшити драматизм ситуації і вберегти дитину від надмірних страждань. Цією особою може бути дідусь чи бабуся або добрий приятель.

  • А що далі?

Можна стати колишнім чоловіком, але ніколи – колишнім батьком; колишньою дружиною, але ніколи – колишньою матір’ю. Батьки, навіть якщо вже не кохають одне одного, і надалі залишаються батьками: вони не мають права від’єднатися від своєї дитини.

Саме тому неприпустимо не дозволяти дитині бачитися з тим із батьків, котрий не живе з ними. У США практикують поєднану опіку, що істотно різниться від поперемінної опіки, яка полягає в тому, що дитина живе по кілька тижнів чи місяців то з матір’ю, то з батьком, тобто постійно подорожує.

Натомість при поєднаній опіці дитина постійно залишається у своєму помешканні (яке має бути доступним для іншого з батьків, якщо схоче її відвідати) і в тій самій школі. Принаймні місце, в якому перебуває щодня, є «місцем почуттів».

Така ситуація сприяє відповідальності обох батьків за дитину, дає змогу брати участь в її житті та спільно приймати рішення у всіх важливих для дитини справах.

Досліджено, що при поєднаній опіці наслідки розлучення для дитини не такі болісні, як при поперемінній.

Наприкінці зауважимо, що розлученим батькам краще уникати складних угод і умов для контактів з дитиною. Навіть найрозумніші та обмірковані рішення позначаються на житті дитини. Найкраще про це сказала 7-річна Софійка: «Я знаю, що таке розлучення. Розлучення – це залишення того, кого любиш… Іноді думаю, що краще вмерти, бо тоді мій тато навчився б мене любити. Коли я виросту, то ніколи не розлучуся з моїми дітьми».

Попередній пост

ЩО РОБИТИ?

Не вдаваймося до жодних позитивних чи негативних порівнянь. Не кажімо дитині: «Ти такий неохайний, що ... Читати далі

Наступний пост

УСИНОВЛЕННЯ, УДОЧЕРІННЯ... ЧИ СКАЗАТИ ПРО ЦЕ?

Так, треба сказати дитині, що її взято за дочку чи сина, і найкраще це зробити ... Читати далі