Виховання і день святого Миколая

Напередодні різдвяних і новорічних свят стає модним займатися благодійністю: зокрема дарувати дітям, передусім сиротам, усілякі подарунки. Пропонуємо вашій увазі допис з дещо незвичним для багатьох поглядом на цю суспільну подію.

Не люблю я день святого Миколая

Прямо до нудоти. Святого Миколая люблю. А день його пам’яті – ні. А все через ту нездорову істерію, яка масово супроводжує в нас це свято.

Ні, не подумайте нічого такого. Я люблю цього дня дарувати своїм дітям подарунки. Точніше, ним їх дарує святий Миколай. Діти уранці знаходять невеликі гостинці під подушкою. Невеликі тому, що великі покладаються на Різдво. У прямому розумінні слова покладаються. Під різдвяну ялинку, що упирається своїми гілками в стелю. Ми всі разом йдемо на нічну різдвяну службу, після якої о 3 годині ночі діти мчаться додому, – трясти подарунком і вгадувати, що в ньому, розривати обгортковий папір і щасливими лягати в обнімку з подарунком у ліжко. Спати. До глибокого різдвяного дня. На Новий рік у нашій сім’ї подарунків не дарують взагалі.

Але я відволікся. Повернемося до Миколая.

Ну, скільки можна?

  • «Давайте зберемо подарунки дітям у дитячий будинок!»
  • «У бідних сиріт ніколи не робили ремонт! Зберемо на карту гроші! Пошпаклюємо в туалеті. Щоб дітям у гальюн ходилось гідно!»
  • «Подаруємо дітям щастя! От список їх бажань: плеєр, айфон, планшет і так далі. Вони ж сироти»
  • «У них же немає мами!»
  • «Будемо людьми! Не залишимо сиріт!»

Я, звичайно, давно вичистив свою стрічку від усіх, хто любить у соціальних мережах поширювати це «милосердне» марення. Але ще трапляються. Це заразливо. Як електронні листівки на всякі там невеликі свята.

Дітям у дитячому будинку не потрібні подарунки, плеєри, айфони, планшети, добре взуття, відшпакльовані кімнати і нове устаткування на кухню.

Для них НІЧОГО цього не треба. І НІКОЛИ не було треба. І НІКОЛИ не буде треба!

Плеєр, айфон, планшет буде відібраний старшими. Часто з мордобоєм.

Нові, хороші черевики або якісні речі будуть продані або обміняні на сигарети, пиво чи траву. А директор дитбудинку дасть нові або знайде чергового спонсора.

Це свято в будь-якому дитячому будинку давно перетворилося на конвеєр, у беземоційну святкову карусель.

Ніякого щастя жодні подарунки не принесуть. Ніякої соціалізації і надії на світле майбутнє цукерки не додадуть. Тільки розбестять. Ще сильніше переконають у тому, що світ, хоч і не казка – але жити паразитом можна. Вчитися і працювати не треба. І вибудовувати стосунки не треба. І брати відповідальність не треба. І любити нікого не треба. Бо завжди знайдеться пара простаків, яким можна поплакатися про свою сирітську долю і вони дадуть усе, що тобі потрібне. Без зусиль і відповідальності. Головне – поплакатися реалістичніше і набрехати з три короби. І обов’язково додати: «Я – сирота!», хоч і бачиш ти перед собою не заплакану і самотню дитину, а здорового 30-ти літнього лоба, який так і не зміг стать дорослим. Бо так зручніше. І бо йому так вселяли всі роки життя в інтернаті: «Ах, ви ж наші сироти!»

Я декілька років відучував нашу школу і сільраду дарувати нашим прийомним дітям подарунки. У школі їх купували за гроші батьківського комітету. Загалом, те ж марення, але витонченіше.

Нещодавно наш прийомний син Петро приїхав зі школи сяючий. Він вчиться у випускному класі. Хлопці стали щось там образливе говорити про сиріт і Петя спокійно їм сказав: «Неправда це все! Я сирота. У мене прийомні батьки». Клас завмер. Окрім класного керівника і пари батьків, у класі ніхто не знав, що Петро колись осиротів. Він сказав, що сирота, не маніпулюючи своїм статусом, про який ніхто не здогадувався цілих 10 років, а сповідуючи перед однокласниками якусь неподілену ними істину.

Залиште дитину в дитячому будинку, засипте її мандаринами, телефонами і грошима – і потім відсилатимете їй передачі у в’язницю. Як я – Сергію, дуже талановитому хлопцю, колись в інтернаті обдарованому мандаринами, одягом, поїздками, ну, загалом, усім, окрім сім’ї. Далі – наркотики, крадіжки, в’язниця. По колу. А Єгор, з яким я познайомився в дитбудинку 18 років тому, не зміг. По колу не зміг. Просто повісився у в’язниці. На першій же ходці…

Тому і кидають потім ці дорослі сироти своїх дітей, як котенят. Тому і нездатні вони любити до кінця, долаючи всі труднощі і знегоди. Бо колись якісь добрі дядьки і тітки тішили свою самолюбність і все ніяк не могли намилуватися своїми уявними німбами. Ці дядечки і тітоньки засипали їх подарунками і непотрібною псевдотурботою, і з року в рік вбивали в них залишки бажання боротися і любити…

Я от взагалі не розумію мотивацію цих благодійників. Хочемо робити добро? Хочемо засинати із спокійною совістю? Ну, і як, вдається одним днем псевдодобра приспати совість? Надовго? Чи не розуміємо, що ніяке це не добро?

А мандарини і цукерки разом із ситром… От є ж такі ідіоти (від грецького ἰδιώτης – людина, що живе у відриві від життя), які не просто це купують і везуть в інтернат, а ще і наполягають, щоб усе це було з’їдене при них і тут же. І чхати на діатез! Але це вже клініка…

Збори на картку для допомоги дитячим будинкам мене взагалі розчулюють. Хоч би тому, що це незаконно і неконтрольовано. Далі нічого писати не буду. Читайте між рядків.

Про ремонти дитячих будинків і інтернатів на гроші волонтерів… Та їх і за державні гроші грішно ремонтувати. Закривати! Тільки закривати! Паралельно розвиваючи просімейну державну політику і мережу підтримувальних сервісів для сімей. Особливо для сімей, у яких без зовнішньої допомоги є велика вірогідність вилучення дітей.

Хороший інтернат гірший за погану сім’ю.

Що ж їм, бідним дітям-сиротам, треба? Чого вони потребують? Тільки одного. – СІМ’Ю.

Їм потрібна сім’я. І більше ніщо. Усе інше прикладеться разом із сім’єю. Мандарини, черевики, сорочки, турбота, надія, любов і майбутнє. Усе це прикладеться із сім’єю.

Якщо хочете допомогти сироті, візьміть її у свою сім’ю!

Ні? Тоді допоможіть дитині знайти сім’ю. Не виходить? Ну, звичайно: це ж не мандаринками сиріт загодовувати!

Якщо не можете і цього зробити, допоможіть тим, хто вже узяв прийомну дитину в сім’ю.

Хочете чогось особливого і довгого? Станьте для дитини в дитячому будинку наставником. Купа класних програм є. Можна навчитися. Часто буває добрий результат.

А найпростіше – подивіться навколо. Десь поряд з Вами обов’язково є хтось, хто не справляється. Кому важко. Сім’я, яка, якщо їй не допомогти, цілком може втратити своїх дітей і вони опиняться в притулку. Підтримайте їх! Вони на грані. Вони поруч. Допоможіть тим, що найбільше їм треба і що Вам по кишені.

Автор: Андрій Пінчук

Загалом виконання фактично будь-якої роботи, завдання може проведене 2 методами: лише для вигляду, тобто більш простий і не менш неефективний спосіб, і, відповідно, заради конкретного результату. Автор вищенаведеного допису підтримується другого методу: допомогти осиротілій дитині стати відповідальною особистістю, що загалом є метою виховання. На його думку, першій спосіб не є ефективним і лише розбещує дитину, що в підсумку тільки шкодить їй.

Робити остаточні висновки з усього написаного залишаємо за вами, зі свого боку сподіваємось, що ця інформація була корисною для вас.

З любов’ю, редакція сайту